Вадим Анатолійович народився в селі Лисича Балка Черкаської області. Навчався там у школі. У 2020 році одружився та переїхав до села Халеп'я Київської області. Працював трактористом на фірмі ТОВ «Ренус Логістикс» і водієм у службі таксі «Марсель». На дозвіллі любив ремонтувати автомобілі та ходити на полювання.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік долучився добровольцем до лав Збройних Сил України. Служив на посаді водія бойової машини у 91-му окремому протитанковому артилерійському дивізіоні. Разом із побратимами боронив Донецький напрямок.
«Вадим був спокійним, веселим, справедливим, добрим і щирим. Прекрасний, коханий чоловік, люблячий батько донечок Вероніки та Маріанни, хороший син, чудовий брат, гарний друг і вірний побратим. Усе своє життя поспішав жити. Ніколи не відмовляв у допомозі. Мріяв про щасливе життя у власному будинку, в якому так і не пожив зі своєю сім'єю. Пам'ять про нього буде жити вічно зі мною. Я пишаюсь своїм Героєм», – розповіла дружина загиблого Тетяна.
«Золоті руки, чисте серце, веселий норов. У мирний час був би відмінним другом, але довелося стати надійним побратимом у військовий… Нас надто багато пов'язувало, аби я зміг ще підібрати хоч якісь слова. Слава тобі, Герою», – написав побратим воїна Михайло.
Поховали Вадима на Алеї Слави цвинтаря в селі Трипілля Київської області.
У воїна залишилися батьки, брат, сестра, дружина, дві доньки, друзі та побратими. Молодшій доньці на момент загибелі тата було лише 2 роки.
