Володимир народився 13 травня 2001 року в селі Єгорівка на Одещині. Навчався в Одеському морехідному фаховому коледжі рибної промисловості імені Олексія Соляника за спеціальністю «Судноводіння на морських шляхах», де опанував фах морського штурмана. Захоплювався спортом: грав у футбол і волейбол. Був найкращим голкіпером Роздільнянського району серед молоді, мав багато нагород. Любив музику, грав на гітарі.
З серпня 2020 року ходив у море матросом другого класу на судні ATLANTIC HERMES. У березні 2021-го повернувся з рейсу, а вже у травні пішов на строкову службу. Повномасштабне вторгнення зустрів у Запоріжжі, а згодом добровільно долучився до лав оборонців. Служив старшим кулеметником у 15-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України імені Героя України лейтенанта Богдана Завади.
«Вова був чудовим другом, порядною, доброю і безстрашною людиною з великої літери. Він був прикладом для всіх. Надійний друг, добряк. У день загибелі його не було в списку тих, хто їде на передову. Він зголосився йти добровольцем, єдиний побіг гасити пожежу після обстрілу ракетами і не встиг повернутися в окоп. За день до трагедії Вова розмовляв з другом телефоном. Останніми його словами були: «Ми чекаємо на окупантів, чекаємо висадки десанту. Ми не дамо їм нашу свободу»», – написала родичка Олена.
Поховали захисника в рідному селі Єгорівка.
Посмертно Володимира нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У нього залишилися батьки та сестра.
