Іван народився 18 березня 1999 року в селищі Путила Чернівецької області. Навчався в Реваківському закладі загальної середньої освіти та гімназії №9 у Чернівцях. У 2018-му закінчив медичний коледж, де опанував професію фельдшера. Після навчання працював медбратом у Чернівецькому обласному навчально-реабілітаційному центрі №1. Згодом проходив строкову службу в 31-му прикордонному загоні імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича. Жив у селі Новий Киселів.
На другий день повномасштабного вторгнення його мобілізували до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Рідним Іван сказав: «Я іду на війну, бо не хочу, щоб вона прийшла до нашого дому». Брав участь в обороні Миколаївської, Херсонської та Донецької областей.
У липні 2022-го зазнав поранення, але після лікування та реабілітації повернувся до війська. З 2023 року служив у новоствореній 82-й окремій десантно-штурмовій Буковинській бригаді на посаді бойового медика. Воював на Запорізькому та Харківському напрямках. Їхав на евакуацію побратимів навіть тоді, коли це було вкрай небезпечно, бо прагнув врятувати кожного.
«Ваня був сильним медиком. Спокійний, розумний, відповідально ставився до своєї справи. Багатьох хлопців навчав тактичної медицини, ділився знаннями навіть у вільний час, бо хотів, щоб ми мали більше шансів вижити. Добрий, світлий і справедливий хлопець», – розповів побратим Роман на псевдо Ром.
«Наш Ваня був доброю, щирою, чесною та чуйною дитиною. Для нас він був світлом і гордістю. Умів співчувати, підтримати, ніколи не проходив повз чужий біль і завжди поспішав на допомогу, навіть коли самому було нелегко. Він був відповідальним, справедливим і мужнім. У наших серцях він житиме вічно – наш любий син», – написали батьки захисника.
«Такого брата, як був у мене, більше не буде. Ваня залишиться в моїй пам’яті добродушним і щирим, людиною великої душі. Він завжди підтримував мене, умів знайти правильні слова… », – сказав брат Анатолій.
«Він був для мене не просто коханим – він був прикладом справжнього чоловіка: чесного, вірного, доброго і щирого. Я часто просила: «Візьми мене до себе в медпункт». А він відповідав: «Я не проти, щоб ти була поруч, але не хочу, щоб ти бачила війну». У цих словах була вся його любов – тиха, сильна. Війна забрала наше спільне майбутнє, наші мрії, наші плани. Але вона не змогла забрати наше кохання. Я вірю у вічність. І знаю, що ми ще зустрінемося», – розповіла наречена Каріна.
Івана Терена нагородили відзнакою «Захиснику України», нагрудним знаком «Завжди перші», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника в селі Новий Киселів.
У нього залишилися батьки, брат і наречена.
