Олег народився в селі Маниківці Хмельницької області. Жив в обласному центрі. Закінчив Хмельницьке професійно-технічне училище №25 та здобув фах кіповця, слюсаря насосних устаткувань. Працював далекобійником. У вільний час любив рибалити.
«Він був завзятим рибалкою, ніколи не приходив додому з порожнім відерцем. Риболовля була нашою із татом улюбленою справою», – написала донька Аліна.
На момент повномасштабної війни чоловік був на роботі у Польщі, та одразу вирішив повертатися додому, щоб стати на захист рідної країни. Коли приїхав, приєднався до ЗСУ. Став снайпером у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.
«Для нас наш татко був найкращим в усіх значеннях цього слова. Він був для нас захистом і опорою, незламною стіною сімейного затишку. Життя його було наповнене радістю, любов'ю, хорошими людьми, жив по совісті. Коли людина живе з Богом у серці, то життя осяяне Божою благодаттю. Він був вірним другом, надійним товаришем, тому і мав дуже багато друзів. Наше життя поділилось на «до» і після». Це нестерпно боляче і важко», – розповіла дружина воїна Тетяна.
Поховали захисника у Хмельницькому.
«Тато був і залишиться для мене ідеалом справжнього чоловіка. Він вчив мене досягати поставлених цілей і ніколи не опускати руки у моменти невдач. Він завжди говорив: «Визначся, чого саме ти хочеш у житті, й ніколи не відступай». Так само він вчив і мого молодшого брата Дениса. Щоразу ми з нетерпінням чекали татового приїзду додому і зі сльозами на очах проводжали його назад. Батькова любов була тихою, але надзвичайно сильною…Тепер він наш Янгол – Охоронець», – сказала донька Аліна.
Посмертно він став Почесним громадянином міста, а також отримав орден «За мужність» III ступеня.
В Олега залишилися мама, брат, дружина, син і донька.
