Віталій народився 25 серпня 1976 року в Запоріжжі. Дитинство та шкільні роки провів у Магадані в РФ, де працювали його батьки. Там же закінчив музичну школу. Йому запропонували вступити до вищого музичного закладу, але СРСР розпався, і це все змінило.
«З дитинства мріяв стати водієм. Оскільки наша родина була щиро українською, то я з сином і котом Барсіком повернулися в Україну. Тут здійснилася його мрія: син вивчився на слюсаря з ремонту автомобілів і отримав водійське посвідчення. Згодом пройшов службу в армії, після чого розпочалося доросле життя. Працював водієм у цивільному житті, а згодом і у війську. Віталій був відповідальною людиною», – сказала мати Любов Олексіївна.
З 10 жовтня 2016 року Віталій служив у Запоріжжі в військовій частині 3033 на посаді старшого водія автобуса в автомобільній роті. 15 грудня 2021 року його з побратимами відправили на ротацію під Маріуполь, а з початком повномасштабного вторгнення підрозділ перебазувався до міста.
«Телефонував дуже рідко, зв’язку майже не було, – сказала дружина Альона. – А 26 березня подзвонили з частини та повідомили, що чоловік загинув. «Я повинен вас захищати!» – завжди казав він. Віталій був дуже гідним чоловіком, батьком та сином. Сміливим і добрим, поважав своїх рідних і побратимів».
У грудні родині повідомили, що з’явився збіг за ДНК.
29 грудня 2022 року Віталія Ульяшина поховали в Запорізькій області.
«Побратими поважали мого сина за життя і шанують пам’ять про нього нині. Провідують у всі пам’ятні дати, допомагають мені», – сказала мати.
Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
З рідних у оборонця залишилися мати, дружина і син.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
