Богдан народився 24 січня 1994 року в Черкасах. Навчався у школі №20. У 2011 році закінчив Черкаський професійний автодорожній ліцей, де опанував професію оператора комп’ютерного набору.
Навесні 2012 року його призвали на строкову службу до військової частини А2777, а вже за рік Богдан підписав контракт і пов’язав життя з армією.
Він любив жартувати, був добрим, чуйним, щирим і дуже справедливим. Постійно займався спортом: боксом, футболом, карате, був фізично міцним і витривалим. Любив смачно поїсти, особливо солодке, тож удома завжди була свіжа випічка – пироги, торти, печиво.
12 квітня 2014 року Богдан одружився з коханою Мариною. У липні того ж року у них народилася донька Меланія. У 2014 – 2016 роках Богдан служив у зоні АТО.
У березні 2019-го народилася молодша донька Злата. У червні 2020 року Богдан закінчив з відзнакою закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Військове управління (за видами збройних сил)».
Після цього родина Усенків переїхала до Миколаєва. Там Гетьман долучився до 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Як командир 2-ї реактивної артилерійської батареї брав участь в ООС на Донеччині.
6 грудня 2021 року Богдан заступив на позиції в районі Мангуша поблизу Маріуполя. Він був серед перших, хто зустрів ворога у день початку повномасштабного вторгнення.
«До березня чоловік регулярно виходив на зв’язок, запевняв, що з ним усе добре і що він тримає оборону. Згодом повідомлення ставали дедалі рідшими. Богдан був майже в інформаційному вакуумі, просив надсилати йому новини, тож я щодня моніторила сторінки Генштабу ЗСУ й писала про ситуацію на фронті. З часом повідомлення перестали доходити. Уже на заводі імені Ілліча він мав доступ до «Старлінку», і ми знову змогли більше листуватися», – розповіла Марина.
Останнє повідомлення від чоловіка вона отримала 6 квітня. А 12 квітня під час прориву Богдан потрапив у полон. Влітку від нього надійшов лист, із якого було зрозуміло, що текст написаний під диктування: «Живий, здоровий, годують добре, водять на прогулянки».
«Я дізналася, що чоловік був в Оленівській колонії, у Курську, Мордовії, Камишині. Останнім місцем утримання стало СІЗО міста Кизил у Пермському краї. Жодних вироків не було – ми чекали на його повернення», – сказала Марина.
Гетьмана нагородили відзнаками «За зразкову службу», «За оборону Маріуполя», «За військову доблесть» і орденами «За службу» та «Хрест Заслуги».
16 січня воїна поховали на Алеї Героїв у Черкасах.
У нього залишилися дружина, дві доньки та батько.
11 січня 2026 року в Черкасах акція «Не мовчи! Полон вбиває» була присвячена пам’яті Богдана Усенка.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
