Василь народився у селі Осій на Закарпатті, навчався у місцевій школі. Розвивав здібності до виготовлення дерев'яних виробів, якому його навчали дідусь і батько. Василь не уявляв себе в іншій сфері, тож став столяром. Навіть у вільний від роботи час завжди хотів щось зробити своїми руками з дерева для власного дому. Обожнював музику, кіно, а ще – кулінарію, хист до якої допомогла проявити мама.
Після початку повномасштабного російського вторгнення чоловік узяв до рук зброю та став на захист України. Служив у 100-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. Спочатку був старшим оператором дронів, а пізніше – стрільцем. За власні кошти купив автомобіль, щоб їздити з побратимами на позиції.
«Я й досі не можу в повірити, що більше тебе не обніму та не поцілую. Я вдячна Богу за щасливі сім із половиною років подружнього життя. Ти був надійним, люблячим, найкращим чоловіком, який назавжди залишиться у моєму серці. Ще 1 листопада зранку я навіть і не могла уявити собі, що повідомлення: «У мене все добре, скоро додому, люблю тебе» буде останнім…», – написала дружина полеглого захисника Тетяна.
Поховали Василя у рідному селі.
Удома на захисника чекали батьки та дружина.
