Олексій народився 4 жовтня 1997 року в Запоріжжі, там і проживав. Навчався у школі, після чого вступив до Запорізького національного університету на спеціальність «маркетинг і менеджмент», однак навчання не завершив. Працював вантажником у супермаркеті «Сільпо», згодом – у компанії «Нова пошта». Цікавився технологіями, проходив онлайн-курси з 3D-дизайну, самостійно вивчив англійську мову. Любив природу, прогулянки, тварин і затишне коло близьких друзів – справжніх і надійних.
«Він був розумний, веселий, з чудовим почуттям гумору хлопець. І ще він завжди допомагав мені і підтримував. Я дуже ним пишаюся», – розповіла мама Марина.
Після строкової служби, у квітні 2022 року отримав повістку.
«Олексій сказав: «Я ховатися не буду». І того ж дня пішов до військкомату, хоча йому було лише 24 роки. Потрапив до Нацгвардії», – додала мама.
Хлопець служив у складі різних військових частин Національної гвардії. Переважно – у 15-й бригаді оперативного призначення НГ у складі «Бригади наступу» «Кара-Даг», у батальйоні забезпечення. Починав солдатом, згодом став молодшим сержантом.
«Він мені нічого не розповідав. Казав, що окопи копає. Але УБД йому дали. Не казав навіть, на яких напрямках воював. Одного разу я випадково дізналася, що він був безвісти зниклим, зателефонували мені з військкомату. А я їм кажу: Як зниклий, я з ним сьогодні говорила? А виявляється, вони із хлопцями ще восени були на позиції в одному селі. І по хаті, в якій вони ховалися, відпрацював дрон. Хлопці встигли про це начальству повідомити, і рація зламалася. Дві доби виходили з оточення, повернулися, а їх уже «відмітили». За паперами вони ще кілька місяців були зниклими», — згадала Марина.
Поховали воїна у рідному Запоріжжі.
У нього залишилася мама.
