Андрій народився у селі Малинове Донецької області. Був нащадком «холодноярця» – його прадід Адам Вдовенко воював на Чигиринщині. Хлопець навчався у Докучаєвському торговому технікумі. Коли йому було 15, почалася російсько-українська війна. Він, разом з родиною, переїхав до Києва. У вільний час захоплювався спортом, займався руферством. За словами батька, Андрій завжди поспішав жити, тому активно проводив дозвілля. Своє вісімнадцятиріччя він святкував у Грузії, куди дістався автостопом.
Коли Андрію виповнилося 18 років, він пішов до військкомату та уклав контракт на проходження служби у ЗСУ. Служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді, був розвідником. Три ротації провів у зоні АТО/ ООС.
За три роки повернувся до цивільного життя та почав займатися вантажоперевезеннями. За рік роботи пересів з маленького пікапа на велике авто.
У вересні 2021 року хлопець одружився. Однак подружжя не встигло завести дітей.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій зі словами: «Клята війна, не дала попрацювати!» повернувся з рейсу та пішов до військкомату. Цього разу він потрапив на службу до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. І вирушив на свою останню ротацію на рідний Донбас.
Захисника відзначено нагрудними знаками «За вірність присязі», «Захиснику вітчизни», «За сумлінну службу» та «За участь в АТО». Також він нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
«Андрій дуже любив солодке і загинув біля села Солодке, за 15 км від рідного села, де народився і закінчив школу», – сказав батько захисника Олександр.
Поховали військовослужбовця на Лісовому цвинтарі у Києві.
У Андрія залишилися батьки, сестра та дружина.
