Володимир народився 12 січня 1961 року в селі Надіївка Херсонської області. Закінчив місцеву школу. Після строкової військової служби пішов працювати. Мешкав у селі Зорівка на Херсонщині. Любив працювати на землі, займався вирощуванням сільськогосподарських культур. Захоплювався риболовлею. Був доброзичливим, чесним, мужнім і справедливим. Завжди намагався допомагати тим, хто цього потребував. Не любив брехні.
На початку повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року без вагань став на захист рідної країни у складі 124-ї окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду стрільця стрілецького відділення однойменних взводу та роти.
«Востаннє я розмовляла з татом 27 лютого 2022 року, після чого зв'язку з ним не було. Про те, що тато загинув, дізналися лише 3 березня. Його поховали разом із побратимами на кладовищі Геологів. Ми перепоховали його 8 квітня в селі Надіївка», – розповіла донька Дар’я.
Посмертно Володимира Вдовиченка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та надали йому звання «Почесний громадянин Херсонської міської територіальної громади». У селі Зорівка, де мешкав захисник, на його честь переймували вулицю Пролетарську.
«Мій батько був найкращим, мудрим, сміливим, добрим, чесним. З сильним характером і міцними руками. У мого тата щира усмішка – коли він сміявся, все навколо осяювалось. Тато дуже тішився появі онука Олександра, мріяв виростити його, їздити з ним на риболовлю та навчати всьому, що сам умів», – сказала донька.
У захисника залишилися дружина, мати, двоє дітей та онук, який понад усе любив свого діда.
