Після початку повномасштабної війни у магазині Ярослава, де також було відділення «Нової пошти», базувався штаб самоорганізованої тероборони. Мама Ярослава, Валентина Дзюбенко пригадує: «Ми з батьком відвозили туди їсти, а хлопці ходили чергувати по селу. 28 лютого, коли окупанти зайшли в Перемогу, син прийшов додому, хотів помитися. Був дуже застуджений. Потім йому подзвонили хлопці і сказали, що російські війська вже тут. Він зразу пішов. Чути було страшну стрілянину. Ми почали дзвонити Ярославу, але він уже не брав слухавки».
За результатами слідства, тероборонівці сховалися у приміщенні магазину. Окупанти їх виявили, відвели до підвалу. Допитували, а потім розстріляли. Кажуть, на них вказав чоловік, який за кілька днів до окупації з'явився в селі.
Згодом до підвалу почали приводити інших чоловіків і страчувати. Потім туди кинули вибухівку.
«Перед загибеллю син мені приснився. Ніби я його чекаю біля пошти. Він виходить, усміхається і каже: «У магазині багато людей. Мене затримали». Мені ще якийсь час ніхто нічого не говорив про сина, хоча чоловік знав, інші теж знали, що його вже немає. Коли зайшли ЗСУ, тільки тоді чоловік відкрив правду», – розповіла мама.
Ярослав Дзюбенко мав у Перемозі будівельний магазин. Подбав, щоб там відкрили відділення «Нової пошти», де теж працював.
«Він був великим патріотом. Для свого магазину замовляв тільки українські товари. Під час Революції гідності постійно був на Майдані. Любив українську мову. Мріяв поїхати до Львова і там знайти свою половинку, мати там сім'ю. Він завжди був привітним до інших, постійно усміхався до клієнтів. Люди мені весь час дякували за сина», – сказала Валентина Дзюбенко.
У вбитого Ярослава Дзюбенка залишилися батьки і брат. Мама через день відвідує могилу сина.