«Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну», – казав Макс Левін. Він був фотокореспондентом, документалістом – мріяв про таку професію з 15 років. Знімав для різних українських та зарубіжних ЗМІ, а понад 10 років працював для видання LB.UA. Більшість документальних проєктів Макса були пов'язані з війною в Україні.
Подруга та колега Макса Соня Кошкіна пригадує останню усну розмову з ним.
Фотограф казав їй: «Війна от-от почнеться. Я повинен бути в самому епіцентрі. Росіяни напевно підуть на свавілля, будуть воєнні злочини, ми маємо це все документувати, фіксувати. В тому числі, для майбутніх судів. «Постановочні» картинки з окопа на фіг нікому не потрібні».
«Це було за два дні до війни. Він усе передбачив (я – теж, але не хотіла зізнаватись. Навіть самій собі). І готувався».
Соня вирішила не сприяти цього разу Максу в його бажанні фотографувати війну в самому її епіцентрі. Надіялась, що це може його вберегти.
«Не вберегло. Останні з опубликованих його фоток, які пам’ятаю, були з Ірпеня. А 13 березня він із другом Льошою Чернишовим, учасником тероборони, пропали під Києвом, в районі села Мощун. Там йшли сильні бої. Не просто сильні – запеклі. Працювали, в тому числі, «гради».
Поглянувши на зйомки цієї місцевості до війни, ви побачите ліс. Зараз лісу майже не залишилось – випалена земля. Буквально».
У Макса Левіна залишилися дружина та 4 дітей.