Валерію було 43 роки. Народився у селі Піски-Радьківські на Харківщині. В юнацтві з батьками переїхав жити до села Шандриголове на Донеччині. Закінчив середню школу та курси тракториста-машиніста. Служив строкову службу. Здобув фах механіка. Працював у сільськогосподарському підприємстві – був водієм автобуса, трактористом. Згодом став фермером, вирощував зернові культури.
З початком бойових дій у 2014 році став волонтером. Очолював осередок ГО «Просвіта». Входив до складу підпільної групи, в межах якої передавав розвіддані українським військовим, допомагав захисникам продуктами, дровами, пальним. Відкрито виступав проти псевдореферендуму.
«Тато дуже мене любив. Всьому мене вчив: і працювати біля землі, і в побуті. У нас із ним були дуже теплі стосунки, він був моїм другом, слухачем, порадником. Добрий і стриманий. Кожне рішення, кожне сказане слово були виважені та продумані. Допомагав усім, хто цього потребував. Дуже любив Україну. Мого прадіда розстріляли, і прапрадіда теж… Така-от у нас родина. Тато мріяв придбати будинок у Харкові, щоб ми жили у місті. Мріяв, щоб я закінчила навчання, на той час я навчалась на першому курсі університету…», – розповіла донька Оксана
У Валерія залишились дружина та донька. Поховали чоловіка селі Шандриголове Донецької області
Посмертно він нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України».
На фасаді Шандриголовецької ЗОШ встановили Меморіальну дошку випускнику Валерію Салу.
