Сергій народився 25 березня 1996 року в місті Рівне. До третього класу навчався в місцевій школі № 22. Потім разом з мамою переїхав до Ірпеня, де продовжив навчання у школі № 3. Займався різними видами спорту: тхеквондо, регбі, футболом, боксом і вільною боротьбою. 

Закінчив магістратуру Національної академії державної податкової служби України за спеціальністю «Облік і оподаткування». Працював помічником депутата, був приватним підприємцем – мав кав’ярні в Ірпені. 

«Він був веселим і непосидючим. Мав багато друзів. Вірив у Бога, в дитинстві відвідував недільну школу. Займався спортом, постійно ходив у тренажерний зал. Не пив, не курив і намагався правильно харчуватися. Сергій одночасно вчився, працював і займався бізнесом. Викладався повністю. Він казав: «До 30 років я працюю на когось, а потім уже на мене інші працюватимуть». У вільний час він любив разом із друзями відпочивати на природі, їздити в баню. Обожнював машини. Мав золоті руки. Якщо було потрібно, все сам міг полагодити», – розповіла мама Оксана. 

Коли у 2014-му почалася російсько-українська війна, Сергієві було 18 років. Попри юний вік, він хотів стати на захист Батьківщини, але тоді мамі вдалося його відмовити. Після повномасштабного вторгнення ніхто вже не міг його спинити. 

«Вранці 24 лютого 2022-го він подзвонив: «Мам, ти ж на роботу не збираєшся?». Приблизно о п'ятій вечора набрав знову: «У тебе є п'ять хвилин». Ще посварилися тоді, бо я нікуди не хотіла їхати. Сергій з Ірпеня виїжджав разом із друзями, які вивозили з міста свої сім'ї. Колона була десь з шести машин. Син привіз мене у Рівне, бо ми звідти родом. Сказав: «Ми їдемо в Карпати. Ти з нами?». Я відмовилася. Зупинилася в брата. Мене тоді на шматки розривало, не могла повірити, що мій син втікає. Думала, як же я його так виховала?», – поділилася мама.

За кілька днів вона дізналася, що Сергій одразу ж повернувся до Ірпеня. Він допомагав місцевим евакуюватися та брав участь у боях, відбиваючи спроби проникнення ворожих диверсійно-розвідувальних груп. Мамі ж казав, що він у Карпатах. Пояснював, що телефонуватиме лише тоді, коли виходитиме до магазину, адже там був мобільний зв’язок. 

«Тоді сказала синові: «Знаю, що ти в Ірпені. Я тобою пишаюся». Була впевнена, що з ним нічого не станеться. Знала, що мій син знайде вихід з будь-якої ситуації. Він казав мені: «Мамулька, потерпи ще трішки. Я Ірпінь позамітаю і тебе заберу з Рівного»», – згадала мати захисника. 

25 березня у Сергія був день народження. Мама хотіла його привітати, але боялася дзвонити, тому написала смс. За кілька хвилин їй зателефонували й повідомили, що Сергія вже немає. Він загинув о дев'ятій ранку. 

Поховали Сергія Смірнова в Ірпені на Алеї пам'яті захисників України. 

Посмертно захисника нагородили медаллю «За оборону рідної держави», відзнакою «Орден добровольця», медаллю ГУР МОУ «За бойові заслуги», а також надали звання «Почесний громадянин міста Ірпінь». На розі вулиць Центральної та Поезії встановили меморіальну дошку на його честь.

У нього залишилася мама та сестра.