Сестра загиблого Сніжана розповіла, що Ігор відчував війну і готовий був робити все можливе, аби захищати село.
«І з перших секунд війни зібрався з друзями йти в територіальну оборону… Сказав – якщо з ним щось трапиться, щоби я забрала маму до себе в Київ. За кілька днів російські війська зайшли у сусіднє село. Тоді брат зателефонував, розповів, що допомагають нашим військовим», – пригадала Сніжана.
12 березня вранці брат знову зателефонував сестрі. Сказав, що дві години поспав і мусить йти ремонтувати машину військових ЗСУ, яку обстріляли.
«Переодягнувся, поголився, мама дала з собою їсти і він пішов на СТО. За 20 хвилин почався потужний артобстріл. Там, де ремонтували автівки, було багато людей… Там загинув тільки брат», – додала Сніжана.
Через потужні обстріли поховати Ігоря Солоного, як слід, не було можливості. Друзі збили йому труну з дошок і поклали в яму на кладовищі. Після звільнення Збройними Силами України області чоловіка перепоховали.
«У кого не спитаєте, всі скажуть, що брат був дуже доброю людиною. Ніколи нікому ні в чому не відмовляв – навіть уночі прийде на допомогу. Дуже любив риболовлю. З хлопцями розчистили в селі ставок, зробили для людей пляжну зону, розводили там рибу... Брат планував побудувати будинок», – сказала Сніжана.
Вона молодша від Ігоря на півтора року. Каже, що з братом були, як одне ціле. «Мама говорила: «Ви, як яблучко, що розрізане навпіл». Тепер не стало однієї половинки – друга засихає», – сказала Сніжана.
Ігор Солоний був розлучений із дружиною. Дуже любив своїх двох доньок, пригадує сестра: «Діти були сенсом його життя. Усе робив заради своїх дівчат».
В Ігоря Солоного залишилися двоє доньок 12 і 6 років, батьки, молодші сестра і брат.