Олександр народився в Мощуні. Вчителі згадують, що в школі він був добрим, щирим і непосидючим. На екскурсіях, щоб не загубився, його завжди треба було тримати за руку. Після школи вступив до Київського професійного ліцею «Авіант». Здобув фах електрогазозварювальника та рихтувальника кузовів. Працював збиральником корпусних меблів.
У 2015-2016 роках Олександр служив добровольцем в АТО. 24 лютого 2022 року один із перших зголосився до мощунської самооборони. В будинку Олександра, де він жив з матір'ю, швидко організувався імпровізований штаб. Там допомагали цивільним і військовим – заряджали від генератора телефони, годували, давали прихисток. Олександр допомагав розвідникам, бо як ніхто знав навколишні ліси та дороги. Також вивозив людей із-під обстрілів.
«Тільки в село зайшли українські військові, зразу опинилися в нашому домі. Харчувалися, спали, я їх по графіку будила. Коли до нас приходили розвідники, син казав ховатися в погріб, щоб їх не бачили і їм не заважали. Військові звали сина "партизанський загін" в особі однієї людини», – згадала мати Любов.
4 березня до Топалів приїхала група військових забрати речі. Матері Олександр наказав сховатися в погребі. Як тільки транспорт військових від'їхав, снаряд російського «Граду» влучив прямо в подвір'я Топалів. Олександр загинув на місці, будинок згорів.
«Сашу я знала зі школи: гарний чорнявий хлопець, душа компанії. Його любили дівчата і поважали хлопці. Жодна сільська дискотека не обходилась без нього. Саня був місцевою зіркою футболу, відмінним рибалкою, а гриби в тій місцевості, де він вже проходив, можна було не шукати – серед грибників йому рівних не було, – розповіла подруга Ірина Марханос. – Сашко любив усіх – людей, тварин, природу, а насолоджувався життям так, наче знав, що йому Бог відміряв короткий вік».
Ірина згадує, як 2-го березня 2022 року Олександр допоміг її сім'ї.
«Ризикуючи життям, він був одним із небагатьох, хто тримав зв'язок із селом, – каже Ірина. – Я залишилася з дитиною в підвалі, а Сашко зголосився підвезти мою маму додому по речі дитині. Було дуже страшно, у селі палали хати, були вбиті, прильоти один за одним, проте він дотримав слова – відвіз маму і привіз її цілою і неушкодженою».
Легкий на підйом, безвідмовний, генератор ідей – так згадує Олександра Топала подруга Світлана Носок.
«З ним завжди було весело. Він за п'ять хвилин міг підняти настрій. Мав золоті руки. Пам'ятаю меблі, які він моїй родині зробив власними руками. Комод із дитячої, мабуть, залишиться і нашим правнукам, наскільки він добротно зроблений. Саша був справжнім захисником. Хлопці розповідали, що він сам відслідкував ворожого розвідувальника і впіймав його. Я би здивувалася, якби в умовах війни він залишився осторонь», – каже Світлана.
Олександра поховали в Мощуні. В нього залишилася мати.
