«Коли почалася повномасштабна війна, ми виїхали до моєї сестри в Іванівку, це за 4 кілометри. Тоді попереджали, що буде обстріл Ягідного. Згодом Осман повернуся додому, сказав, що потрібно бути там. І почалася окупація. То ми місяць одне про одного нічого не знали», – пригадала дружина Ганна
31 березня, коли російські військові вийшли з Чернігівщини, Ганна з сестрою велосипедами поїхали в Ягідне до чоловіка. Вона каже, що він дуже схуд, почувався погано, але ходив ще самостійно. Ганна повернулася в Іванівку шукати авто, аби забрати його. Але вночі Осману стало зле, тому військові відвезли його в лікарню міста Козелець. Згодом – до Києва. А потім разом із Ганною вони вирушили в Туреччину на лікування.
«В аеропорту нас зустрічали його діти, «швидка». Ми разом пробули десь півтора місяці. Я мала повертатися на роботу в Україну. А він залишився в лікарні. За ним доглядали діти», – сказала Ганна
Чоловік так і не оговтався від пережитого. Помер у лікарні Стамбула.
Осман народився в Туреччині Займався бізнесом, пов’язаним із деревообробкою. З 2002 року періодично жив в Україні. Познайомився з Ганною. В 2012 році пара одружилася. Осман отримав посвідку на постійне проживання і оселився в Ягідному.
«З 2016 року він уже був на пенсії, практично не працював. Займався вдома по господарству. Я приїжджала з роботи, а на мене завжди чекала вечеря. Осман дуже добре знав історію. З ним було цікаво спілкуватися. Він стежив за новинами, політикою, але в те, що буде велика війна, – не вірив. Навіть коли напередодні вторгнення йому телефонували з посольства, аби евакуювати, – відмовився. Він дуже любив Україну, Чернігів. Обожнював своїх дітей… Я дуже сумую за ним. Ми прожили прекрасне життя разом», – додала дружина.
В Османа залишилися дружина, четверо дітей та онуки.