Михайлові Волошину було 86 років. Він народився у місті Переяслав-Хмельницький на Київщині. Там пережив німецьку окупацію. У 1943 році разом з мамою потрапив під бомбардування – вона прикрила сина собою та загинула. Батько був на фронті, тому Михайло жив у приймах. Згодом потрапив до дитячого будинку, голодував. Заробляв на хліб, розв'язуючи задачі з математики і записуючи їх в зошит для інших дітей. Закінчив сім класів, а далі пішов на роботу, разом з тим навчався у вечірній школі. На дозвіллі читав, грав у футбол.
Із 1953 по 1959-й здобував освіту в Миколаївському кораблебудівному інституті (Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова). Потім працював у Центральному конструкторському бюро «Ізумруд» та Херсонському суднобудівному об'єднанні. Деякий час викладав в Херсонському мореходному училищі (тепер – Херсонський морський коледж рибної промисловості). Будував танкери, суховантажні судна, доки для ремонту підводних човнів.
Повномасштабна війна застала чоловіка в Херсоні. Він нездужав після інсульту, а доступу до ліків та медицини не було.
«Так, батько хворів, але його останні дні можна було полегшити… Швидка» не їздила, а якщо доїжджала, то ліків теж не було і купити не було можливості. Мої посилки так і застрягли десь під Одесою... Тато міг би провести свої останні дні в теплі, з родиною, без болю», – розповіла донька Олена.
У Михайла Волошина залишилися двоє доньок, онучка, онук і правнук.