Андрій народився у Рівному. Змалку жив із рідними у Києві. Дуже любив своє місто.
Закінчив Київський політехнічний інститут. Працював інженером на науково-виробничому підприємстві, яке розробляє та виробляє продукцію військового і подвійного призначення. Часто їздив у відрядження до військових, зокрема, неподалік лінії фронту. Із дружиною Надією виховували сина Кирила.
Андрій був майстром на всі руки: лагодив техніку, робив ремонти, робив меблі в квартирі. Сестра Людмила каже, що він розробив для своєї компанії сайт, хоча ніде цьому не навчався.
«Андрій і Надія були надійними, делікатними, щирими людьми. Завжди разом, як папужки-нерозлучники. Ніколи не чула, щоб сварилися. Іноді могли трохи посперечатися, але це виглядало, ніби просто емоційно домовляються про щось. Потім усе переводили на жарт. Я буваю емоційна, могла сказати щось зайве, але ніколи від них жодного поганого слова не почула, тільки слова підтримки, поради. Я завжди знала, що поряд є Андрій і Надя, на яких можна покластися.Мені їх дуже не вистачає», – сказала Людмила.
Андрій і Надя мріяли купити квартиру або будиночок. Хотіли, щоб у Кирила була своя кімната. «Вони дуже любили сина – це був їхній Всесвіт», – додала Людмила.
23 червня 2025 року Андрій із дружиною та тестем були у своїй квартирі в п'ятиповерхівці на столичному Сирці. 16-річний син Кирило гостював у бабусі за містом. Коли почалася повітряна тривога, родина спустилася в укриття.
«Вони були дуже обережні під час повітряних тривог – завжди ходили в укриття. У цю ніч також. Повернулися, коли прочитали інформацію, що «все чисто, для міста загрози немає». Але ворог підступно пустив іще балістику, тож в них просто не було часу сховатися», – сказала Людмила.
Близько 4 ранку ракета потрапила в під'їзд, де жили Алєксєєнкови, і повністю його зруйнувала. Загинуло 9 людей.
Після трагедії син Алєксєєнкових оселився з тіткою, бабусею і двоюрідною сестрою. Друзі юнака почали збір на окрему квартиру для нього.
В Андрія Алєксєєнкова залишилися син, мати і сестра.
