Валерію було 62 роки. Народився у Кривому Розі. Мав військову освіту, яку свого часу постійно вдосконалював, проходив службу в місті Улан-Батор, Монголія.
Працював у поліції Нікополя та на промислових підприємствах, займаючись охоронною й безпековою діяльністю. Останнім часом був старшим охоронником Нікопольського управління експлуатації газового господарства обласної філії ТОВ «Газорозподільні мережі України».
Був кандидатом у майстри спорту з футболу, обожнював цей вид спорту. Захоплювався історією. Любив рибалити.
«Ми часто збиралися всі разом на відпочинок біля води в Нікополі, – пригадує донька Юлія. – Тато завжди допомагав іншим, дуже щиро і без жодних сумнівів та вагань. Вони із мамою мали багато друзів, були відкритими до інших і дивовижно вміли зберігати добрі взаємини з усіма довкола. Я завжди захоплювалася їхньою внутрішньою гармонією й тим, як красиво вони вміли жити. Мали чудові стосунки, які пронесли через усе життя, постійно підтримуючи одне одного».
