Людмила Лєонова народилася 27 вересня 1988 року в Бердянську Запорізької області. Здобула освіту менеджерки підприємства. Працювала за фахом в мережі магазинів техніки, потім – мобільного оператора. Цікавилася перукарським мистецтвом. У 2025 році почала працювати майстринею з плетіння дредів та косичок.
«Люся була різносторонньою. У дитинстві відвідувала театральний гурток, займалася вокалом, виступала на фестивалях. До останнього любила співати, наприклад, коли збиралися з друзями. Її чоловік Вова гарно грав на гітарі, – розповіла старша сестра Марина. – Якщо у мене щось траплялося, я знала, що можу зателефонувати сестрі. Вона завжди підтримає. Люда була чуйна, але й твердою у своїх переконаннях і цінностях. Розуміла свої кордони, завжди їх відстоювала. З боку могло здатися, що вона десь жорстка, але, як казали її клієнтки, коли сестра заходила в кімнату, все навколо починало сяяти. Вона завжди була усміхнена, як би не було на душі».
У 18 років Людмила зустріла свого майбутнього чоловіка Володимира. Обоє захоплювалися фотографією, любили мандрувати, часто ходили в гори.
«Люся і Вова були справжніми українцями. Волонтерили для армії. Якщо фінанси були обмежені, сестра організовувала збори, збирала замовлення на сітки, бо наш тато моряк і вміє їх плести», – поділилась сестра.
У перші дні повномасштабного вторгнення рідний Бердянськ опинився в окупації. Людмила виїхала звідти з родиною. Невдовзі Володимир пішов служити до війська, а Людмила останні два роки жила з сином в Києві.
У липні 2026 року Володимир був разом із сім'єю в Києві. Перед переведенням на вищу посаду він отримав відпустку. У ніч на 2 липня армія РФ атакувала столицю ударними дронами та ракетами. Людмила, Володимир та їхній син спали у квартирі на 17-му поверсі будинку в Дарницькому районі. Унаслідок влучання російської ракети Людмила та Володимир загинули. Їхній син упав із 17-го на 12-й поверх. Хлопець зазнав численних переломів, важкої черепно-мозкової травми та значної крововтрати. Опіку над ним узяв двоюрідний брат.
«Інколи Мирон просить, щоб мені зателефонувати, аби почути мій голос. У нас з сестрою вони дуже схожі. А інколи йому стає дуже боляче, і він, навпаки, відмовляється зі мною говорити», – розповіла Марина.
За воєнні заслуги Володимира мали поховати в Києві на військовому меморіалі, але родина прийняла рішення зробити це на цивільному кладовищі поруч з дружиною.
«Ми не змогли їх розділити. Їхня зустріч відбулася на моїх очах, і з того моменту вони завжди були разом. Це було справжнє кохання. Для Люсі – перше і єдине. Вони загинули в 16-річницю свого весілля», – сказала Марина.
У Людмили Лєонової залишилися син, батьки, сестра та інші родичі.