Володимир народився в Оріхові. Закінчив школу №3, а потім технікум. Здобув вищу освіту фінансиста у Кривому Розі. З дитинства обожнював футбол, разом із батьком їздив на матчі. Грав за команду заводу Сільмаш. Був уболівальником ФК «Динамо» Київ.
Працював у контрольно-ревізійному управлінні Запорізької області. А останній період, уже під час повномасштабного вторгнення, був охоронником.
Мав господарство, розводив гусей і качок. Із рідного міста, що стало прифронтовом, виїздити відмовлявся. Піклувався про покинутих тварин – варив їм їсти, обігрівав.
«Мій син був добрим, активним, енергійним. Він не міг сидіти без діла, завжди щось мусив робити. Був дуже позитивним, вірив у перемогу», – розповіла Ольга Петровська.
«Для мене це тяжка втрата друга дитинства, з яким можна було порадитися, якому можна було довірити найбільшу таємницю та розраховувати на допомогу», – додав друг Олег.
У Володимира Петровського залишилися мама і сестра.
Тіло чоловіка кремували. Рідні сподіваються поховати його в Оріхові – місті, яке він так сильно любив.
