Катерина сильно постраждала під час обстрілу власного будинку 29 березня 2022 року. Її чоловік Віталій тоді загинув на місці. Катерину віднесли в лікарню №1. 2 квітня відділення, де вона лежала, обстріляли, багато хто думав, що того ж дня вона загинула через пожежу. Але Катя змогла випасти з вікна лікарні. Там її знайшла мати і свекруха. Проте 4 квітня від отриманих поранень Катерина Савенко померла.
«Катя любила життя і могла його жити. Не проживати, а саме жити. Те, як вона боролась – з моменту поранення й до дня смерті, для мене як ще одне підтвердження того, що вона любила це життя. Таким, як є, з усіма його негараздами, болем, переживаннями і радощами, усмішками, любов'ю… Коли я дізналась, що вона з першого дня повномасштабної війни записувала в щоденник те, що відбувається навкруги, свої думки, я не здивувалась. Ще в підлітковому віці Катя вела щоденники й всі ці красиві блокноти стояли в неї на полиці. Але її щоденник, який почався з 24 лютого, вона писала для нас, для світу, щоб кожен знав, що робить Росія з Маріуполем, з цивільними людьми. Катя хотіла, щоб якомога більше людей його прочитали», – розповіла близька подруга Катерина Тарасова.
«Поки був зв’язок, Катя подзвонила і сказала, що починає вести щоденник та записувати всі події: «Якщо зі мною щось трапиться, знайди щоденник і розкажи всьому світу, що відбувалося в Маріуполі». Я тоді навіть уявити не могла, що буде далі», – згадала сестра Надія Волошина.
«Хочу сказати лише одне: я всім серцем люблю свою Батьківщину, таку чудову і неймовірну. Її міста і села, річки і море, людей щирих і доброзичливих. І всім серцем ненавиджу тих нелюдів, які затіяли війну проти моєї країни... Люба моя сестричко, я виживу заради того, щоб довести до тебе і до інших правду. І в цьому моя доля…», – написала Катя у щоденнику 27 березня 2022 року.
Катерина Савенко народилася в Маріуполі. Закінчила загальноосвітню школу №43. Навчалася в професійно-технічному училищі №99, де отримала фах із образотворчого мистецтва, згодом отримала диплом у механіко-металургійному технікумі ПДТУ. Разом із чоловіком працювала на металургійному комбінаті групи «Метінвест». Родина мешкала в Кальміуському районі.
Друзі та знайомі згадують Катерину чудовою, світлою людиною. Вона обожнювала малювати та дуже любила торт «Київський».
«Легка на підйом, розуміюча. Двері її будинку та серця завжди були відкриті. Свій талант до малювання вона поширювала на все і всіх – на роботу, друзів, сім'ю – кожен день вона розмальовувала у свої фарби. Я її завжди бачила таку шикарну, стильну, з вогняним кольором волосся десь у зовсім іншому місці, аніж на заводі, але вона й там створювала свято», – додала Катерина Тарасова.
«Катя була люблячою дружиною та мамою, найкращою сестричкою, вірним другом і турботливою донькою для своїх батьків. Вона вміла створити особливу атмосферу вдома та була надзвичайно гостинною. Її серце було сповнене любові до близьких, до тварин, до природи і вона щедро ділилася цією любов’ю з усіма, хто її оточував. Я дуже вдячна батькам за те, що у моєму житті була Катя, моя Катюша. Її усмішка, її голос, її розумні зелені очі, її добрі справи та неймовірна любов до мене як до молодшої сестри, назавжди залишаться в моєму серці. Мати такі стосунки з рідною сестрою, які були у нас — це безцінне щастя, яке дається не кожному. Моя сестричка Катя була надзвичайно багатогранною. Чудово малювала, вміла шити, любила готувати і з радістю пригощала друзів цікавими стравами. Багато читала, писала вірші, вирощувала квіти, обожнювала співати та слухати музику, навіть вчилася грати на гітарі. У кожній справі вона знаходила радість і вміла дарувати цю радість іншим. Катя мала гострий розум і прекрасне почуття гумору, була лідеркою. Їй завжди вдавалося знайти потрібні слова, розрадити й надихнути, вона бачила сенс у всіх моїх ідеях, вірила в мене, як ніхто інший. Поруч із нею було тепло і спокійно, адже вона випромінювала доброту, мудрість, щирість і світло», – розповіла сестра Надія Волошина.
Після загибелі Каті її мати передала молодшій доньці Надії два зошити. Вперше, у березні 2024 року, щоденник опублікувала журналістка з Маріуполя Наталя Дєдова. Станом на 2026 рік щоденник перекладено пʼятьма мовами, до друку готується книга.
Родину Савенків ховали тричі. Вічний спокій Катерина та Віталій знайшли на Старокримському кладовищі в Маріуполі.
У Катерини Савенко залишилися донька, молодша сестра, племінниця та батьки.
