Віталію було 47 років. Із дружиною Катериною працювали на металургійному комбінаті імені Ілліча. Жили в Кальміуському районі Маріуполя. Виховували доньку. Під час повномасштабного вторгнення залишалися вдома. Переховувалися у підвалі.
Дружина Віталія також загинула після поранень. Спершу її віднесли в лікарню №1. 2 квітня відділення, де вона лежала, обстріляли, багато хто думав, що того ж дня вона загинула через пожежу. Але Катя змогла випасти з вікна лікарні. Там її знайшла мати і свекруха. Проте 4 квітня від отриманих поранень Катерина Савенко померла.
«Дуже часто згадуємо, коли ми випадково зустріли Віталіка, а він гукнув Катю, і ми мали змогу трохи поспілкуватися. Я навіть і уявити не міг, що бачу їх у той день востаннє. Ми запропонували їм піти з нами, але Катя сказала, що не може залишити батьків. Ми обійнялися і розпрощалися, але домовились зустрітись на річницю випуску однокласників», – розповів Сергій Дзюбан, однокласник Каті.
«Ми були знайомі з Віталієм майже все життя. Для мене він був не просто чоловіком моєї сестри, був братом. Щирою, доброю і світлою людиною з великим відкритим серцем. Дуже любив дітей. Особливе місце в його серці займала моя донечка Аня – його похресниця. Він піклувався про неї, радів її успіхам, завжди знаходив для неї добре слово та дарував багато подарунків. Для неї він був не просто хрещеним, а близькою і рідною душею. Віталік дуже кохав мою сестричку, був хорошим батьком та допомагав всім навкруги. Світ втратив дуже добру людину», – згадала Надія Волошина, сестра дружини Віталія.
Віталія з Катериною ховали тричі. Родина Савенків знайшла свій вічний спокій на Старокримському цвинтарі.
У Віталія залишилися донька, батьки, молодший брат, племінники.
