Сергій народився 29 березня 1992 року в селі Вознесенське Черкаської області. Змалку був працьовитим, допитливим та наполегливим. Любив природу, жваві ігри, а особливо зимові види розваг: лижі, санки, ковзани.
У Черкаському професійному ліцеї № 17 опанував фах зварювальника. Тривалий час працював у рідному селі.
«Мрійник, який ніколи не прагнув до ідеалу, але все у нього виходило якнайкраще. Завжди отримував похвалу від керівництва. Його цінували і поважали товариші. Був дуже щедрим, мав багато друзів – ми з батьком ніколи не могли його застати вдома», – згадала мама Раїса Володимирівна.
В останні роки перед службою Сергій жив у Києві із коханою Наталею. Вони мріяли про велику родину та власну домівку. Але почалася повномасштабна війна, і чоловік одразу долучився до місцевої ТрО. Коли ворога відігнали, повернувся до цивільної професії. У червні 2023 року Сергій розпочав службу в підрозділі охорони 456-ї бригади транспортної авіації імені Дмитра Майбороди, обіймав посаду кулеметника.
«Побратими в мене чудові і командири досвідчені. Мамо, все добре, не переймайся, ми сильні, ми ж українці!», – казав він мамі.
Сергій розбирався у медицині, тому отримав псевдо Доктор. У складі підрозділу їздив у відрядження до зведеної стрілецької бригади Повітряних сил, де навчався тактичній медицині та вогневій підготовці.
«Сергій розумів мене з півслова. Я міг покластися на нього в будь–якій справі. Його оптимізм та усмішка вселяли віру в серця побратимів. До того ж він непогано тямив у різних видах зброї», – розповів командир роти Ростислав.
З жовтня 2023 року Доктор виконував бойові завдання в складі підрозділу на півдні України. Під час жорстоких боїв воїни змогли прорватися до лівого берега Дніпра та облаштувати позиції, що було в подальшому важливо для контрнаступу.
Батьки розповіли, як син змінився після першого бойового чергування: він втратив близького друга – командира відділення Тараса. Тоді Сергієві пощастило вижити, але куля, що влучила в його каску, залишилася на згадку.
Пізніше побратими розповіли, що відмовляли Доктора йти на останнє чергування. Але він відповів: «Ні, я піду мститися за свого командира».
Поховали захисника у рідному селі Вознесенське.
Посмертно Сергія нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися батьки, сестра, кохана та друзі.
