Віталій народився 14 березня 1991 року в селі Кімната Тернопільської області, мав трьох братів. Віталій любив грати у футбол, а пізніше зацікавився ремонтом автомобілів. Після закінчення місцевої школи поїхав за кордон. Хотів побачити світ й одночасно заробити на будівництві.
Згодом повернувся в Україну. Пройшов строкову військову службу. Після демобілізації працював на будівництві. На роботі познайомився з майбутньої дружиною Тетяною – вона приїхала до батька, який працював із Віталієм. Невдовзі закохані одружилися. Виховували сина Тимура й доньку Віталіну. Жили в селі Приборівка на Вінниччині.
Перед повномасштабним вторгненням Віталій звільнився й заочно закінчив училище, де опанував основи столярної праці. Він мріяв присвятити себе новому захопленню та вихованню дітей. Але 24 лютого 2022 року зрозумів, що має захищати родину та їхнє майбутнє. Спочатку разом із тестем чергував на блокпостах під Вінницею, а в березні пішов до військкомату.
«Він розумів, що це його обов’язок як чоловіка, і не було сенсу вмовляти його не йти в армію. Я розуміла, що зараз йому більше потрібна моя підтримка», – сказала дружина Тетяна.
Віталій обійняв посаду стрільця-помічника гранатометника в підрозділі охорони 456-ї бригади транспортної авіації імені Дмитра Майбороди. За словами побратимів, він був веселим, душею компанії, завжди усміхався та допомагав усім, хто цього потребував. Водночас був дуже дисциплінованим і мав креативні ідеї.
Після підготовки Віталій вирушив боронити південь України. Протягом 20 днів разом із побратимами тримав оборону приватного сектора в селі Кринки. Одного дня під щільним обстрілом окупантів зумів винести тіло побратима з поля бою. Коли за його групою мав підійти човен для евакуації, попри заперечення командування, поклав тіло у човен замість себе. А сам ще кілька днів чекав наступного човна для евакуації з бойового чергування. Після ротації в квітні 2024 року знову вирушив на Херсонщину.
Віталія Грушицького нагородили відзнакою «За оборону», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в селі Приборівка на Вінниччині.
У нього залишилися дружина, двоє дітей, батьки і троє братів.
