Руслан народився 10 квітня 2004 року в Миргороді Полтавської області. Закінчив дев’ять класів ліцею №9 імені І. А. Зубковського, після чого вступив до Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Продовжив навчання у Військовій академії в Одесі.
«Коли в 2014 році розпочалася російсько-українська війна, батько Руслана добровольцем пішов на фронт. Мабуть, це відклалося в юному серці нашого сина, бо вже в 15 років він твердо знав, що буде військовим. За два роки навчання в Кременчуцькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою він здобув перші навички у військовій справі, і ще більше впевнився у правильності свого вибору. Далі вибір військового вузу. І тут навіть не було сумніву: «Хочу бути десантником! Вони найкращі! Завжди перші!». Одеса зустріла Руслана своєю красою та привітністю. Саме тут він зустрів справжніх друзів з якими розділяв всі радощі й нещастя свого молодого життя. Навчання проходило яскраво та продуктивно. Практика в Нідерландах, навчання в Карпатах, і, звісно ж, стрибки з парашутом. Іх було 25. Кожен стрибок – це гордість, сила, міць, досвід і такий бажаний маруновий берет! Чотири роки пролетіли як одна мить» – розповіла мати воїна Марина Безніщенко.
Після випуску у червні 2025 року Руслан розпочав службу в лавах десантно-штурмових військ: спочатку – у 82-й десантно-штурмовій бригаді, згодом був переведений до 77-ї аеромобільної бригади. Обіймав посаду командира аеромобільного взводу.
«Руслан разом з побратимами тримав оборону на Ізюмському напрямку. Він був на своєму місці. Він міг, хотів, виконував... Хочу, щоб пам’ять про нього жила вічно… Він був найкращим сином, братом і другом», – додала мати.
Поховали Руслана Безніщенка в Миргороді на Алеї Героїв.
У нього залишилися батьки та брат.
