Тарас народився в селищі Володимирець Рівненської області. Здобув вищу юридичну освіту, закінчивши з відзнакою Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство». Жив у Харкові. Велику частину життя пропрацював в органах внутрішніх справ ГУМВСУ в Харківській області. Мав не одну подяку за службу. Останнє місце роботи – Державне бюро розслідувань, був слідчим, мав звання майора.
Разом із дружиною Євгенією виховував двох синів – Ярослава та Назара. На дозвіллі вишивав рушники.
На початку повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав 127-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Спочатку був стрільцем, а після навчання став стрільцем-зенітником ПТРК. Виконував бойові завдання на кордоні Харківської області та на Донеччині, у Запорізькій та Дніпропетровській областях. Брав участь у боях у Часовому Ярі та під Бахмутом, неодноразово був на «нулі».
За службу бійця нагородили почесною відзнакою 127 окремої бригади ТРО III ступеня та відзнакою Президента «За оборону України». Посмертно воїна відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
«Тарас – найсміливіший і найщедріший чоловік у світі, найдобріший і найкращий тато, вірний друг і товариш, справедливий і чесний майор ДБР. Дуже щирий і життєрадісний», – таким описала його дружина.
Поховали військового на Алеї Слави цвинтаря №18 у Харкові.
У Тараса залишились батьки, дружина, сини, інші рідні, друзі та побратими.
