Андрій народився 3 листопада 1999 року в селі Шевченкове Запорізької області. Найбільшою цінністю для нього була родина. Батько був прикладом справжнього чоловіка, а маму він вважав ідеалом жінки. Завжди говорив, що саме батьки показали йому, якою має бути справжня сім'я, і мріяв про такі ж стосунки у власному житті.

«На перший погляд Андрій здавався суворим, але в душі залишався великою дитиною. Дуже любив бігати наввипередки зі своїм собакою – на це можна було дивитися годинами. Жартував нечасто, але завжди влучно. Ще однією його великою любов'ю був футбол. Він завжди знаходив час, щоб пограти або подивитися матч. Саме таким я назавжди його пам'ятатиму – щирим, добрим і відданим своїй родині», – розповів брат Сергій.

У 2017 році Андрій вступив на військову службу курсантом 199-го навчального центру Десантно-штурмових військ. Після завершення навчання потрапив до 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, де служив у бригадній артилерії.

«Андрій був справжнім патріотом України. Він завжди хотів служити серед найкращих, тому у 18 років вступив до Десантно-штурмових військ. Хоч боявся висоти, це його не зупинило. Для нього було важливо служити саме в елітному підрозділі», – згадав брат Сергій.

На початку повномасштабного вторгнення Андрій уже був цивільним, але одразу вирушив до Маріуполя й долучився до полку «Азов». Служив навідником 1-ї обслуги гармати гаубичного артилерійського взводу.

«Тьоска був людиною, на яку завжди можна було покластися. Спокійний, упевнений, справжній. Поруч із ним було відчуття, що все буде добре, навіть тоді, коли навколо було зовсім не так. Він не говорив зайвого, але завжди усміхався, і ця усмішка йшла від усього його великого серця», – розповів побратим Сом.

«Мені Тьоска запам'ятався бійцем, який ніколи не втрачав оптимізму, незалежно від інтенсивності обстрілів і безнадійності ситуації», – додав побратим Лайт.

За життя Андрія Болдирєва нагородили медаллю «За військову службу Україні», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.

Тіло захисника станом на серпень 2026 року не вдалося повернути.

У нього залишилися мама, сестри та брат.

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.