Леонід народився 7 березня 1997 року в селищі Червоне Житомирської області. У 2014-му з відзнакою закінчив місцевий ліцей, а потім факультет гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю «Історія». За успіхи в навчанні з другого курсу його перевели на бюджет. Самостійно на розмовному рівні оволодів англійською та німецькою мовами. З дитинства захоплювався історією давнього Риму.
Леонід жив і працював у Києві. Він був істориком, громадським активістом і братчиком козацького бойового звичаю «Спас». Брав участь у «Козак-квестах», фестивалі Тараса Шевченка «Ше.Fest», «Країна Мрій» та подіях на підтримку української мови. Він об'їздив пів країни і навіть здійснив велотур Європою, просуваючи козацьку культуру.
«Неймовірний і показовий факт: під час словесних і життєвих родинних баталій спір зазвичай закінчувався словами: «Ти наш незБоримий Боримський!». І братство, яке він обрав серцем, теж має співзвучне гасло: «Якщо чуєш в собі правду – ти НЕЗБОРИМИЙ!», – розповіла мама Ірина.
Під час повномасштабної війни Леонід добровільно став на захист України. Обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника у 2-му механізованому батальйоні 3-ї окремої штурмової бригади, а згодом став заступником командира 1-го механізованого інтернаціонального відділення, де зміг застосувати знання іноземних мов.
За два місяці до нового 2025 року Леонід зазнав важкого поранення в голову: тоді він з іншими військовими відстояв позицію і виніс на собі пораненого побратима. Після лікування та реабілітації повернувся на фронт.
«Мій Леонід – це друг, однодумець, моя душа, моя гордість, мій янгол-охоронець, син, який не шукав бронь, а який добровільно вдягнув БРОНЮ на себе!», – сказала мати захисника Ірина.
За тиждень до загибелі воїну виповнилося 28 років. Подарунки від родини, які він не встиг забрати з пошти, батьки поклали вже до труни: вишиванку, історію Римської імперії та годинник.
Поховали захисника у рідному селищі.
«Ми познайомилися з Леонідом за 9 років до його загибелі. Тоді він приїхав на фестиваль Тараса Шевченка «Ше.Fest», який я організовувала, щоб показати дітям козацьке ремесло: як володіти шаблею, як дати відсіч ворогу у рукопашному бою, як бути козаком, як бути сильним, як бути українцем, – згадала подруга Юлія Капшученко-Шумейко. – Він був самобутнім, безстрашним. Я анітрохи не здивувалась, дізнавшись, що він у війську. Це його єство. Здається, що кожна частинка його тіла хотіла боротися за Україну. Йому було добре, де була шабля, де можна боротися, здобувати силу та нові скіли боротьби. Його дуже бракуватиме цьому світові».
Посмертно Леоніда нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнаками «Комбатанський хрест» і «Честь та Пам'ять».
У нього залишилися батьки, сестра, бабуся, дядько, який боронить Україну, та друзі.
