Олександр народився 3 жовтня 1996 року в місті Василівка Запорізької області. Навчався на фельдшера в Бердянському медичному фаховому коледжі. Працював за спеціальністю в Обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
«Олександр був людиною, яка ніколи не відступала. Його сильний характер, упертість і внутрішній стрижень були тими рисами, за які я його найбільше любила й поважала. Попри всю свою силу, він умів щиро радіти життю, жартувати й дарувати гарний настрій тим, хто був поруч», – розповіла дружина Тетяна.
У 2018–2021 роках Олександр працював фельдшером у Державній прикордонній службі. З початком повномасштабного вторгнення обійняв таку ж посаду в гаубично-артилерійському дивізіоні полку «Азов».
«Ми разом брали участь в обороні Маріуполя, тому я бачила його не лише як чоловіка, а й як воїна. Я знала, наскільки відповідально він ставився до своєї справи, як переживав за побратимів і завжди був готовий прийти на допомогу. Для нього слова «честь», «обов’язок» і «побратимство» були не просто словами – він жив за цими принципами. Саша загинув, рятуючи своїх побратимів. Цей вчинок був справжнім відображенням того, ким він був, – людиною, яка до останнього думала не про себе, а про інших. Для мене він назавжди залишиться воїном! Я хочу, щоб Сашу пам’ятали таким, яким він був: сміливим, сильним, веселим, щирим і справжнім. Людиною, яка до останнього подиху залишилася вірною присязі, побратимам і Україні», – сказала дружина.
На Алеї пам’яті полеглих Героїв у Запоріжжі розмістили його світлину.
За життя Олександра Бугая нагородили медаллю «Ветеран війни – Учасник бойових дій», а посмертно – коїном 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ.
У нього залишилися дружина, батьки і двоє молодших братів.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
