Павло народився 4 липня 1999 року в Славутичі Київської області. Навчався у школі №3, згодом – у Чернігівському промислово-економічному коледжі Київського національного університету технологій та дизайну.
«Сильний, твердий, упевнений у собі. Бачив мету й не бачив перешкод. Любив баскетбол, взимку катався на ковзанах, захоплювався комп’ютерними іграми», – сказала мама Тетяна.
Працював слюсарем у цеху зняття з експлуатації на Державному спеціалізованому підприємстві «Чорнобильська атомна електростанція». У 2020 році Павла мобілізували до ЗСУ. Наступного року в складі морської піхоти на посаді гранатометника він виконував бойове завдання біля Сартани Маріупольського району.
«Упродовж свого короткого, але яскравого життя син шукав себе. Робота, квартира — його це не влаштовувало. Себе він знайшов у морській піхоті й був по-справжньому щасливим. Казав: «Я маю за честь тут служити». Мріяв вступити на військову кафедру», – розповіла мати.
Павло брав участь у міжнародних навчаннях Sea Breeze у Чорному морі, що завершувалися фазою в порту Одеси. Був у захваті від цієї підготовки та пишався участю. Також брав участь у військовому параді на Хрещатику з нагоди 30-річчя Незалежності України.
Початок повномасштабної війни зустрів у Маріуполі. Разом із побратимами обороняв місто, згодом передислокувався на металургійний завод імені Ілліча. Загинув під час виходу з оточення.
Прах Павла зберігається в колумбарній стіні Національного військового меморіального кладовища. Посмертно воїнові надали звання «Почесний громадянин міста Славутича» та нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У Павла залишилася мама.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
