Старший сержант Віталій Бутенко народився 17 липня 1981 року в місті Мар'їнка на Донеччині. Закінчив місцеву школу № 1 та опанував професію електрозварювальника у Донецькому професійно-технічному училищі. Згодом здобув дві вищі освіти: інженера-механіка у Донецькому національному технічному університеті та юриста у Донецькому юридичному інституті.
Спочатку працював водієм-експедитором у компанії «Олімп». Потім обіймав посаду майстра виробництва у міжнародній компанії «Тойота», а згодом – майстра дільниці технічного обслуговування та ремонту автомобілів у компанії «Укравто» в Донецьку. На дозвіллі любив рибалити. Також вирощував агрокультури і колекціонував антикваріат.
У 2014 році, з початком російсько-української війни, разом із дружиною добровільно став на захист України. Розпочав службу у спецбатальйоні «Артемівськ» при МВС України.
Під час повномасштабного вторгнення Віталій продовжив боронити Україну. Захищав Ірпінь і Київ у лавах 93-го окремого батальйону Військової служби правопорядку. Згодом перейшов до 4-го полку Сил спеціальних операцій «Рейнджер». Воював у найгарячіших точках, зокрема у Бахмуті, Слов’янську, Лимані, Маріуполі, а також на Луганщині, Сумщині та Курщині.
«Віталій професійно рибалив. Любив швидкість і свободу. Міг легко пересісти з мотоцикла на катер, з катера – на Mercedes, а з Mercedes – на БТР. Він був людиною, яка вміла все: вирощувати овочі й фрукти, будувати будинки, ремонтувати техніку, готувати неймовірні страви – від борщу до печеної качки. Міг виростити помідори й авокадо, полагодити будь-який автомобіль і при цьому залишатися дуже скромним.
Навіть його дитяча мрія була особливою – він хотів грати на скрипці. Колись пішов до музичної школи, але так і не завершив навчання. Можливо тому, що ніколи не любив говорити про свої таланти. Він узагалі не любив говорити про себе. Не любив і свої нагороди. А їх було багато. Він завжди казав: «Це не важливо. Важливо завершити війну. Перемогти. І більше не бачити смертей», – розповіла сестра Лариса Єгорова.
У війську Віталій мав псевдо Лютий. Він поліг 18 вересня 2025 року біля селища Варачине Сумської області під час спецзавдання. Йому навіки 44 роки.
За службу Віталія Бутенка відзначили низкою нагород, зокрема медаллю «Залізний хрест» та відзнакою «За мужність та відвагу».
Поховали захисника на Берковецькому кладовищі в Києві.
