Борис народився 17 квітня 2000 року в селі Рудківці Хмельницької області. Середню освіту здобув у Пилипковецькій школі.
«Брат любив спорт і рибалку. Цікавився історією України. Любив веселощі, увагу людей. Борис був добрим, світлим, щирим, завжди усміхненим. Ніколи нікому не відмовляв, завжди допомагав усім. Від малого до старого – всі його любили», – розповіла сестра Ірина.
Навчався у Хмельницькому професійному ліцеї харчової промисловості, отримав диплом за спеціальностями кухаря, бармена і офіціанта.
15 червня 2019 року Борис прийняв присягу на вірність Україні. Службу проходив у 15-й бригаді оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади в Запоріжжі. За рік підписав контракт, служив на Донеччині. Був гранатометником.
«24 лютого 2022 року о п’ятій ранку брат зателефонував. Привітав мене з днем народження і повідомив про початок війни. Додав, що їх везуть у Маріуполь. Вийшов на зв’язок об 11:00, сказав, що росіяни наступають. Обіцяв захищати нас і не дати ворогу дійти до нашого будинку. До 5 березня Борис виходив на зв’язок по 3–4 рази на день. Казав, що вони всі тримаються і разом вони сильні, розповідав про волонтерів, які до них доїжджають. Але з кожним днем ставало все гірше. У Маріуполі були різні люди: одні допомагали, інші здавали позиції. Були й такі, хто ділився їжею з солдатами, а вона була отруєною», – розповіла сестра.
5 березня о 15:20 Борис востаннє вийшов на зв’язок з рідними. Обіцяв зателефонувати наступного ранку.
«Майже місяць ми не мали жодної інформації. 1 квітня від побратима я дізналася, що Бориса вважають безвісти зниклим. І нібито є інформація, що він поранений і перебуває у військовому шпиталі. Командир підтвердив, що Борис зник безвісти, але сказати, чи перебуває брат у медзакладі, ніхто не міг», – поділилася Ірина.
Рідні мали надію, що Борис живий. 7 червня 2023 року їм повідомили про збіг ДНК.
«Відомо, що 15 березня прилетів снаряд у блокпост, де перебував Борис з іншими хлопцями. Наступного дня побратими прийшли, щоб забрати їхні тіла, а брата там не було. Під час впізнання по фото ми побачили Бориса з катетером у руці й кулею в лобі. Наші хлопці його рятували, а росіяни прострелили голову», – розповіла сестра.
За словами Ірини, Борис був її підтримкою, захистом, серцем і душею.
«Борис – дуже щира і тепла людина. Він дуже любив нашу сім’ю. А сім’я безмежно любила його і буде любити, поки не зустрінемося з ним на небі», – сказала Ірина.
Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника у червні 2023 року на кладовищі села Пилипківці на Хмельниччині.
З рідних у Бориса залишилися мати, сестра, бабуся і рідний дядько, який був хлопцю замість батька, але зараз він – у списку зниклих безвісти воїнів.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
