Олег був родом із села Хильківка на Полтавщині, навчався у місцевій школі. Опанував фах електрозварювальника в Кременчуцькому ПТУ. Із 1993 року проходив строкову військову службу в лавах Національної гвардії України у військовій частині в Донецьку. Після демобілізації повернувся до рідного села. Працював водієм у базовому сільськогосподарському підприємстві, а згодом – у СВК «Хильківський». Деякий час був водієм маршрутного таксі, а потім перейшов до Лубенського молочного заводу ТМ «Гармонія». До повномасштабного вторгнення працював водієм у міській Хорольській дитячо-юнацькій спортивній школі. На дозвіллі любив рибалити. Захоплювався авто- та мототехнікою.
Під час повномасштабної війни чоловік став бійцем Збройних Сил України. Служив на посаді водія кулеметного відділення у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерала-хорунжого Марка Безручка.
«Тато був справжнім патріотом своєї країни. Людиною з неймовірно чуйним і добрим серцем. Він був відповідальним. Був оптимістом і завжди мав хороший настрій, яким заряджав усіх навколо. Простягав руку допомоги та підставляв плече надійної підтримки всім, хто цього потребує. Нам так його не вистачає…», – розповіла Яна Черкаська.
Поховали воїна у рідному селі Хильківка на центральному сільському кладовищі.
У Олега залишилися донька, колишня дружина, сестри та племінник.
