Дмитро народився в росії. Коли йому було три роки, переїхав із батьками на Донеччину. Відтоді завжди вважав себе українцем.
Дбав про саморозвиток, читав бізнес-літературу, любив співати про польоти та пілотів.
У Дмитра залишилася молода дружина Христина. Жінка переконана, що тепер повинна жити за них двох.
«Одного разу запитала його, як катапультуються пілоти. Він пояснив, що між ногами є ручка, за яку потрібно смикнути. Тоді льотчика викидає, а літак падає. Але додав, що насамперед треба думати не про катапультування, а про те, щоб не наразити на небезпеку людей, спрямувавши літак у місце, де немає будинків. «Але ж ти можеш не встигнути катапультуватися», – сказала тоді я. Він промовчав. І у своєму останньому бою Дмитро таки не встиг смикнути ту ручку…» – розповідає дружина.
Друзі та знайомі з теплом згадують романтичний та веселий характер воїна.
«Останній вчинок Дмитра, коли він відвів літак від будинків, – це рішення справжнього Героя. Орки чинять не так – вони катапультуються одразу, їм байдуже до безпеки людей. Наш Дмитро – справжній Герой», – стверджує побратим Владслав.
Вічного польоту герою!
