Його побратими не могли відразу зайти на потрібну позицію для евакуації, і врешті для цього знадобились сили цілого взводу. Дехто з поранених йшов сам, а Олександра та ще кількох несли дуже повільно, адже обстріли не вщухали. Він ще говорив, ще зробив останню затяжку. Проте поранення виявились несумісними з життям і навіть до пункту евакуації він не дожив. 12 червня воїну виповнилося 30 років.
Олександр народився в селі Райки Житомирської області. Жив у місті Бердичів. Закінчив Бердичівський професійно-технічне училище №4, де здобув фах зварювальника. Працював на меблевому виробництві. Останні два роки був водієм логістичної фірми «Бізнес груп».
Під час повномасштабної війни, у січні 2023 року, чоловік поповнив лави захисників України. Став військовослужбовцем 31-ої окремої механізованої бригади. Обіймав посаду водія та весь час був із побратимами на передовій.
«Олександр хоча і був за штатом на посаді водія, але останнім часом виконував обов’язки командира відділення. Він завжди був спокійним і розважливим воїном, ніколи не сперечався і не відступав перед труднощами, уважно слухав настанови командирів та не відмовлявся від виконання найскладніших завдань», – розповіла дружина загиблого Аліна.
«Він був надзвичайно працьовитою людиною. Будь-яка робота горіла у його руках, будь-яка справа була йому по плечу. Щирий, привітний, веселий – так характеризують чоловіка усі ті, хто його знав. А ще він був надзвичайно справедливим і принциповим, тому й не зміг залишатися осторонь, коли російська федерація розпочала повномасштабну війну проти України», – додали у Бердичівській міській раді.
Поховали захисника у Бердичеві.
В Олександра залишилися мама, дружина, син і донька. Дітям на момент загибелі тата було 5 і 3 роки відповідно.
