Олександр народився 10 січня 1987 року в селі Сваркове Глухівського району Сумської області. Навчався в місцевій школі.
«Сашко був світлою, гарною людиною. Трішки сором’язливий, добрий, щирий, безвiдмовний, завжди допомагав і виконував усi прохання. Хлопчик із променистими очима став справжнiм красенем, у якого були закоханi майже всi oднокласницi. Він вирiс справжнiм чоловiком, працьовитим, мужнiм, надiйним, був гордicтю та опорою для батькiв. Саме такi чоловiки стають героями ще за життя», – розповіла класна керівниця Валентина Лата.
Після дев’ятого класу Олександр вступив до Глухівського коледжу Сумського національного аграрного університету на спеціальність «Будівництво та цивільна інженерія». Здобув диплом бакалавра. У 2006 році проходив строкову службу в роті почесної варти Президентського полку міста Києва.
Після демобілізації закінчив ліцей Міністерства внутрішніх справ України. Працював у патрульно-постовій службі міста Києва. Отримав звання старшого сержанта.
У 2011-му Олександр одружився, у шлюбі народилася донька Дарина. Через кілька років чоловік придбав дім і власноруч його відбудував.
«З дитинства Сашко мав схильність до малювання, майстрування, повсякчас поривався щось лагодити, самостійно відремонтував батьківський мотоцикл і ганяв на ньому по селу. Пізніше дібрався до «Жигулів», які вже майже згнили, але після капремонту ще довго служили родині. Також зібрав трактор, який і досі працює. Односельчани кликали Сашка на допомогу з ремонтами будинків, сантехніки та в інших справах. Здавалося, немає того, чого він не міг би зробити. Про таких як він кажуть: цвіт нації», – розповіла сестра Оксана.
«Він ніколи не відмовляв односельцям у допомозі, мав золоті руки. Я жила поряд і часто бачила, як він допомагав батькам по господарству. Пам’ятаю, яким щасливим був на своєму весіллі, як сяяли радістю очі, коли народилася донечка. Щемливі спогади…», – сусідка Валентина Терещенко.
Після завершення контракту Олександр звільнився зі служби. Працював за кордоном. У 2021 році повернувся в Україну.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Олександр став на захист держави. Спочатку добровольцем вступив до лав територіальної оборони міста Глухова, а 5
травня 2022 року підписав контракт і долучився до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади. З червня 2022 року воював під Бахмутом на Донецькому напрямку.
«В останній телефонній розмові ми говорили про плани після перемоги. Саша мріяв відвезти доньку до українського Криму, підкорити Говерлу, об’їздити всю нашу країну, купити бусика та займатися перевезеннями людей за кордон. Він навіть не сумнівався в нашій перемозі», – сказала сестра.
Олександра Демченка поховали в рідному селі.
У нього залишилися мати, донька та сестра.
