Микола Дубровкін народився 5 квітня 1978 року в селищі Прудянка на Харківщині. Навчався у місцевому ліцеї. У цивільному житті працював слюсарем.
«Микола був справжнім чоловіком. Добрим, чуйним, турботливим і відповідальним. Він мав сильний характер, умів приймати рішення й завжди залишався опорою для сім’ї. Важливі питання ми обговорювали разом, і його думка для мене багато значила. Він був небагатослівним, але свої почуття показував вчинками. Дуже любив близьких і особливо важко пережив загибель сина – ця втрата ніби зламала його зсередини й позбавила сенсу життя», – розповіла дружина Вікторія.
Його син, Олександр Дубровкін, служив в окремому загоні спеціального призначення «Азов» та брав участь в обороні Маріуполя. Він поліг 28 квітня 2022 року в боях за місто. 13 серпня 2022 року, у день 21-річчя сина, Микола добровільно долучився до Збройних Сил України. Він хотів помститися за загибель Олександра.
Служив у 58-му окремому стрілецькому мотопіхотному батальйоні 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Мав медаль «Учасник бойових дій».
Через проблеми зі здоров’ям проходив тривале лікування, а у 2023 році його звільнили з військової служби.
Микола Дубровкін помер 1 березня 2024 року в одній із лікарень Харкова внаслідок тяжкої хвороби. Йому було 45 років.
«У нас були добрі, гарні стосунки з чоловіком. Ми прожили всього два роки. Я думала, що це буде на все життя, а вийшло ось як. Я знайшла родину під час війни і під час війни її ж і втратила – спочатку загинув пасинок Олександр, потім помер чоловік, а згодом і його мати», – розповіла Вікторія.
Миколу поховали у рідному селищі Прудянка.
У нього залишилася дружина, сестра та племінники.
