Солдат Олександр Дубровкін на псевдо Зумер народився 13 серпня 2001 року в Харкові. Дитинство провів у селищі Прудянка на Харківщині. Його виховували бабуся та прабабуся, оскільки батько багато працював.
Олександр навчався у місцевому ліцеї. Брав активну участь у шкільному житті – співав, грав у театрі, був членом гуртка «Молоді соколята». Займався спортом, особливо любив футбол і біг.
«Він був чудовим другом. Завжди мене підтримував. Якщо потрібна була допомога, я дзвонив йому. Сашко міг зірватися з роботи і стрімголов примчати до мене», – розповів друг Дмитро.
Після школи Олександр працював разом із батьком у сфері водовідведення та водопостачання. Також ремонтував автомобілі у власному гаражі.
У жовтні 2019 року його призвали на строкову службу до військової частини 3057 Національної гвардії України, що базувалася в Маріуполі. Через пів року Зумер вирішив перевестися до спецпідрозділу, адже прагнув здобути нові знання та навички. Із літа 2020 року служив в окремому загоні спеціального призначення «Азов» на посаді помічника кулеметника.
Під час відпусток Олександр любив проводити час із родиною та друзями. Мріяв здобути вищу освіту й стати економістом, але вступити до університету не встиг.
Захисник поліг 28 квітня 2022 року в Маріуполі. Йому назавжди 20 років.
«Для мене він був чудовим сином. Чуйним, відкритим, але іноді запальним. Мав гарне почуття гумору», – розповідав батько Микола. Після загибелі сина він пішов на фронт, щоб помститися за нього. Згодом захворів і помер після тривалого лікування.
Посмертно Олександра Дубровкіна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на жовтень 2026 року тіло оборонця досі не знайдено.
У нього залишилися тітка, двоюрідні брати, мачуха та друзі.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
