Роман народився 18 березня 1983 року у місті Підгородне Дніпропетровської області. Жив у селі Малий Ходачків на Тернопільщині. Після закінчення школи його призвали на строкову службу: спочатку відібрали до президентських військ, а згодом служив і навчався у 113-й військовій школі молодших спеціалістів в Ужгороді, де здобув кваліфікацію кухаря третього розряду. Потім працював у будівельній та дорожній галузях в Україні та за кордоном. Любив природу, захоплювався риболовлею.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони, а згодом – до 5-ї окремої штурмової Київської бригади. Його бойовий шлях пролягав через Краматорськ, Часів Яр, Бахмут, Костянтинівку, Покровськ, Кліщіївку та інші найгарячіші точки фронту. Спочатку служив на командному пункті батальйону зв’язку, а згодом виконував завдання в оперативному підпорядкуванні батальйону розвідки, свідомо обираючи найважчі ділянки роботи.
Рідні називали його Ромашкою, тому він обрав собі це псевдо. Згодом мав ще одне – Кухар, адже любив готувати для побратимів.
«Роман ніколи не падав духом. Постійно турбувався про маму та сестру, запитував про кожного з рідних і радів, коли отримував від них або від друзів посилки. Він дуже любив дітей. Племінниця Діанка завжди передавала йому малюнки та подарувала шеврон зі святим Михаїлом. Він носив його на бронежилеті як оберіг», – розповіла сестра Світлана Гуменна.
17 вересня 2024 року Роман повідомив рідним, що йде на позиції і з ним не буде зв'язку. Пообіцяв зателефонувати за тиждень, але 18 вересня поліг від вогнепально-осколкових поранень. За два дні побратимам вдалося евакуювати його тіло з поля бою.
«Ми впізнали Романа за вервичкою та хрестиком, який йому подарувала мама, а також за шрамом на нозі», – розповіла сестра.
Поховали Романа у рідному селі.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «Меморіальний Хрест» 5-ї окремої штурмової бригади. Також йому надали звання «Почесний громадянин Великобірківської громади» та «Почесний громадянин Тернопільської області».
У нього залишилися мама Марія, дочка Софія, сестра Світлана з сім’єю.
***
Сестра присвятила братові вірш:
«Під Бахмутом грізним, у полум’ї днів,
Ти серцем закрив Україну.
І арта стихала
В молитвах полів,
Як з ангелом йшов ти на зміну.
КотОчка вечірньо
Співали жита,
І роси ранкові спадали...
Як мати–Вкраїна
Тебе, як дитя
востаннє в ранах обіймала..
...Як ти жити хотів!
Але найбільше бажав,
Свободи своїй Україні.
Ти страху не мав.
І зі зброєю став.
На вірність рідній країні.
Герою Романе –
Молитва й любов,
І пам’ять тобі нескінченна.
Нехай береже тебе Божий покров,
В раю, де висота незбагненна.
Спочинь же, наш рідний,
У тиші небес,
Де біль не торкнеться ніколи.
Ти – гордість народу
Навічно і Честь.
І світло – назавше в любові».
