Андрій народився 4 січня 1990 року в селі Вільховець Тернопільської області. Жив у селі Дністрове. Закінчив Борщівський професійний ліцей за спеціальністю «маляр, плиточник, штукатур», проте завжди захоплювався виготовленням виробів із дерева. Разом із дружиною купував необхідне обладнання, щоб після перемоги започаткувати власну справу. А ще мріяв побудувати дім для своєї сім’ї. Також захоплювався історією і добре її знав, особливо його цікавила скіфська доба.
З 24 років Андрій присвятив життя боротьбі за Україну: під час Революції Гідності був у складі 15-ї сотні Самооборони Майдану, з 2014 року – у батальйоні імені генерал-майора Сергія Кульчицького, а з 2023-го – у 1-й Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій», де обіймав посаду головного сержанта роти безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення.
«Наша група називалась «Чорна сметана». Чому так? Не знаю, не пригадую і ви не шукайте логіку в армійському чорному гуморі. Ми були братством: разом відзначали дні народження, Великдень, ділили шматок хліба і запеченої кабанятини та робили файні справи на фронті. Андрій був людиною, яку всі любили і поважали. Вам усім розказували історії про лицарів, козаків, гайдамаків, повстанців, які, попри обставини, кидали виклик ворогу. Скіф був одним із них», – згадав побратим Михайло.
«Хтось тебе боявся, але більшість – поважали, і, можливо, прагнули хоч трохи бути такими, як ти. І я прагнула, і завжди прагнутиму. Ти був тим, на кого я рівнялась, і завжди будеш для мене еталоном людських якостей і цінностей», – написала сестра Тетяна.
Андрій Іванюк мав багато відзнак, зокрема: нагрудні знаки «За доблесну службу» та «За відвагу в службі», почесну відзнаку «Учасник АТО», медалі «За жертовність і любов до України» та «За військову службу Україні».
«Колись ми опинилися у такій скруті, що доводилось брати кредити на дитяче харчування, і я навіть вирішила продати свою колекцію сорочок. Ти просто зателефонував і сказав: «Слухай, мала, не спродуй всьо з хати, я допоможу!». Ми не взяли грошей, але половина проблем ніби щезла від того, що ти запропонував розділити цей тягар. Ти був поряд в найважчі часи. Ми наївно і сліпо вірили, що ти будеш брутальним дідом для всіх наших онуків і розповідатимеш воєнні байки про великих і хоробрих…», – написала кума Христина Яворська.
Поховали воїна у селі Дністрове.
Посмертно Андрію Іванюку надали звання «Почесний громадянин Тернопільської області».
У нього залишилися дружина, син, донька, яка народилась після його загибелі, батьки та сестра.
