Андрій народився 12 листопада 1999 року в місті Олешки Херсонської області.
«У дитинстві любив грати в приставку. Мріяв, що коли підросте, братиме участь у боях без правил, облаштує кімнату спортивним інвентарем. Хотів купити машину. Любив мені, старшій сестрі дарувати квіти, навіть коли не було свята», – розповіла мати Віта.
Закінчив Олешківське ПТУ за спеціальністю автослюсара. Після цього проходив строкову службу в Нацгвардії у Києві.
«З дитинства мріяв стати військовим, тому у 2019 році підписав контракт на три роки. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського на посаді оператора-гранатометника зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. До кінця контракту залишалося лічені місяці, і син мав повернутися додому, але почалася повномасштабна війна. Коли телефонував із Маріуполя, казав: «Мамо, в мене все добре, не хвилюйся, люблю, цілую». Андрій був скритним, не хотів робити мені боляче», – сказала Віта.
Побратим із позивним Чиж під час знайомства одразу зрозумів, що Андрій – проста і добра людина. Вони служили в одному взводі та разом їздили на завдання в одній бойовій машині.
«Ще до повномасштабної війни, працюючи на другій лінії, де ми збивали БпЛА та авіацію, Андрій постійно говорив, що хоче піти на першу лінію, бути поруч із піхотою. Ми його зупиняли, але він прагнув саме цього. У Маріуполі, коли людей стало менше, ми стали штурмовиками – тими, ким він хотів бути, і він гідно пройшов цей шлях до останнього подиху», – сказав Чиж.
12 квітня рідні отримали звістку від тодішнього начальника кадрів бригади, що Андрій зник безвісти – ймовірно, в полоні.
«24 січня 2025 року о 16:53 зателефонувала слідча з репатріації тіл і повідомила, що є первинний збіг ДНК моєї мами та невідомого тіла. Сказали чекати на повторну перевірку. Увечері 11 листопада 2025 року зателефонували знову і повідомили про збіг 99,9 %. Наступного дня мав бути день народження нашого малого, так ми вдома називали Андрія. Йому мало виповнитися 26, але, на жаль, назавжди 22», – розповіла сестра Олена.
Попрощалися із захисником 28 листопада 2025 року. Його поховали на кладовищі у селі Вовча Гора Хмельницької області.
«На останній мій день народження брат подарував браслет у формі серця з написом «Олено, сестро, пам’ятай, я поруч. Цьом». Тепер це мій оберіг. Він був воїном не лише за формою, а й за духом – мужній, вірний присязі, сильний і зі світлим серцем. У найважчі моменти не відступив, не зламався, залишився вірним побратимам і своїй землі. Він не шукав слави, просто захищав Батьківщину, наше майбутнє», – сказала Олена.
У Андрія залишилися мати, сестра, племінники та інші рідні.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
