Олександр народився 6 березня 1995 року в селі Випасне Одеської області. Мав неповну середню освіту, працював охоронцем групи швидкого реагування.
«Саша був добрим, відкритим і наївним – довіряв усім. Найбільше любив сестер, про яких дбав і захищав їх. Наша сім’я тоді складалася з десяти осіб: п’ятеро дітей, батьки, дідусь, зять та онучка. У селі навіть жартували, що ми, як у казці про «Рукавичку», а я відповідала, що це таке щастя – жити великою родиною», – розповіла мама Галина.
20 березня 2024 року Олександра мобілізували до лав ЗСУ. Після навчання на Кіровоградщині його направили на Харківський напрямок. Він служив навідником у складі 17-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя. Разом із побратимами воював у Печенігах і брав участь у зачистці Вовчанська.
Перед черговим бойовим виходом Олександр зателефонував рідним і попередив, що деякий час буде без зв'язку. Знайшли його вже у Головному військовому клінічному госпіталі Києва.
«Саша залишився без обох ніг. Після поранення побратими встигли надати йому першу допомогу, але згодом їх накрило мінометним вогнем. 17 годин він пролежав серед полеглих, поки його не знайшли військові медики. Я ніколи не забуду його очі, коли ми зайшли в реанімацію. Він заплакав і сказав: «А як мені жити, коли всі хлопці загинули, а я залишився?.... А за кілька днів сина не стало», – розповіла мати.
Поховали воїна в рідному селі.
У нього залишилися мати, батько, сестри та племінниця.
