Олег народився 14 квітня 2000 року в селі Руданці Львівської області. Закінчив Руданецький навчально-виховний комплекс.
«З дитинства ріс активним і трішки бешкетним хлопцем, проте за цим драйвом ховалося надзвичайно добре серце», – сказала мати Валентина.
Навчався Олег у Львівському вищому професійному училищі харчових технологій за спеціальністю «кухар, офіціант».
«Син любив готувати й тішив близьких кулінарними вміннями. Його страви завжди були особливими, бо він готував їх із любов’ю», – розповіла мати.
Олег поважав маму, турботливо ставився до молодшої сестри. Завжди дарував рідним відчуття підтримки й захищеності.
Ще у студентські роки став активістом «Національного корпусу». Відвідував вишколи зі стрільби, тактики та домедичної допомоги, брав участь в акціях проти корупції та за відродження національної ідентичності. Згодом став членом «Національних дружин» і патрулював вулиці.
Коли Олегу виповнилося 18 років, він приєднався до лав «Азову». Розпочав службу в танковій роті, де опанував професію навідника. Його перший бойовий досвід був у 2019 році на Світлодарській дузі. Але Дух хотів бути в піхоті поруч із побратимами, тому згодом долучився до 3-ї роти 1-го батальйону, де став водієм бронемашини «Спартан».
У серпні 2022 року Олег планував одружитися з коханою Соломією. Мріяв про дітей, власний дім і щасливе сімейне життя. А за три дні до початку повномасштабного вторгнення, відчуваючи небезпеку, наполіг, щоб наречена виїхала з Маріуполя.
«Навіть у самому пеклі він ніколи не говорив, наскільки там було важко. Олег знаходив сили писати рідним слова підтримки, хвилюючись більше за їхній стан, ніж за себе. Він казав: «Ми ніколи не будемо прощатися», і щиро вірив, що скоро всі зустрінемося. 2 березня 2022 року коханий написав своє останнє повідомлення: «Я пропаду на деякий час»», – сказала Соломія.
Побратими згадують Духа як позитивну людину. Навіть у найскладніших ситуаціях Олег усміхався й казав: «Та начхати!», а його фраза «Все чотко» заспокоювала всіх навколо. Якщо він ставив мету – обов’язково її досягав. Заряджав інших ентузіазмом і ніколи не боявся першим братися за складні справи. Хлопці називали його «сином», цінували розмови про життя, мрії та навіть аніме.
Командири пам’ятають його як здібного бійця, який швидко всьому вчився, був мудрим і відповідальним.
Посмертно бійця нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У Олега залишилися мама, сестра, кохана, рідні, друзі й побратими.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
