Денис народився 2 грудня 1993 року в місті Славута Хмельницької області. Навчався там у школі №5.
«Брат старший на 9 років. Він мав багато обов’язків. Денис допомагав мамі доглядати за мною: гуляв, возив у садок, грався, завжди був поруч. Усі навколо дивувалися, наскільки він відповідально ставився до мене. Захищав, піклувався. завжди був тією людиною, поруч із якою я почувалася у безпеці, – згадує сестра Анна. – Ми разом дивилися фільми, грали в комп’ютерні ігри. Денис завжди пояснював, розповідав, допомагав розібратися. Бувало, що йому доводилося брати мене з собою гуляти. Він це робив не завжди з великим бажанням, але брат постійно оберігав мене».
За словами матері, Денис був спокійним, як кажуть, «золота дитина».
«З 12 років почав заробляти – з друзями збирав чорницю. На виручені перші гроші Денис придбав джинси для Ірини, доньки моєї куми. Денис та Іра були наче брат і сестра», – розповіла Ольга.
У Славутському професійному ліцеї здобував освіту за спеціальністю «Швейна справа». Було всього троє хлопців на весь навчальний заклад. За словами матері, син хотів опанувати професію електрозварника, але не вистачило місця. Проте отримані навички згодилися, коли Денису в армії довелося переробляти велику за розміром форму собі та іншим хлопцям.
«Наш тато – військовий, часто був на службі. Тому, коли приїжджав, це завжди було свято: він привозив солодощі, іграшки, і ми з братом раділи, домовлялися, як ділитися, сварилися. Ці теплі спогади про дитинство й досі гріють моє серце. Денис завжди був веселим, життєрадісним, мав багато друзів. Коли я згадую його, перед очима стоять наші дуркування, суперечки, його сміх, турбота й безмежна доброта», – розповіла Анна.
У 2012 році юнак пішов на військову службу за контрактом. Проходив її в 1-му Донецькому прикордонному загоні. Ще з дитинства Денис любив собак, тому обрав навчання у школі кінологів. У 2017–2018 роках брав участь у боях на Донеччині.
«Коли він вирішив піти шляхом батька й вступив до прикордонної служби, мені було сумно – доводилося звикати до відстані. Ми стали рідше бачитися, і мені бракувало нашого звичного спілкування. Але кожна зустріч із ним була наповнена любов’ю й теплом. Денис завжди казав: «Якщо тебе хтось образить чи щось станеться – ти знаєш, що в тебе є я». Сьогодні ці слова звучать інакше – з болем, але й з великою вдячністю», – сказала сестра.
У селищі Солотвино на Закарпатті Денис працював на контрольно-пропускному пункті «Солотвино – Сігету Мармацієй». А на початку великої війни служив інструктором кінологічного відділення відділу прикордонної служби «Маріуполь».
«Коли я дізналася про початок війни, першою думкою було: «А як там брат? Він же в Маріуполі…». Я дзвонила, писала, і коли Денис відповів, намагався мене заспокоїти. Казав, що все добре, що він у безпеці. Ми спілкувалися щодня, і навіть перебуваючи в самому пеклі, він продовжував жартувати. Брат завжди питав, чи я в безпеці, сміявся і казав: «Я ще не погуляв на твоєму весіллі, тому все буде добре. Інакше ніяк». Щодня я дивилася новини про Маріуполь, очікувала на його смс і подумки молилася, щоб з ним все було добре. Потім зв’язок урвався. Лише зрідка Денис телефонував мамі чи дружині. А потім – тиша. У той момент ніби щось зламалося всередині. Довго не могла це прийняти. Пошуки, очікування, надія. В моєму серці назавжди залишилося місце для брата – з любов’ю, болем і вдячністю», – поділилася сестра Анна.
23 березня Денис із побратимами пішов на завдання на території «Азовсталі» і отримав важке поранення – йому відірвало обидві ноги. Медики затягнули його в автівку, і поки везли у шпиталь, Денис помер від великої крововтрати.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Рішенням Славутської міської ради від 10 листопада 2023 року воїну посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин м. Славута».
З оборонцем Маріуполя попрощалися 22 серпня 2023 року в рідному місті. Поминальна панахида пройшла в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Прикордонника поховали на Новому кладовищі.
З рідних у Дениса залишилися батьки, сестра, дружина, троє дітей.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
