Віталій народився 18 березня 1985 року в місті Глухів Сумської області. У 2000 – 2003 роках навчався у Професійно-педагогічному фаховому коледжі Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Опісля поїхав за кордон, де працював автомийником і займався поліруванням машин.
У 2008 році вступив до Глухівського агротехнічного фахового коледжу Сумського національного аграрного університету на факультет «Бухгалтерський облік». Навчання поєднував із роботою торговельним представником. Згодом переїхав до Києва, де працював у сфері будівництва, спеціалізуючись на роботі з гіпсокартоном.
«Віталій дуже любив тварин. В його домі завжди було тепло і радісно, а поряд жили його улюбленці: кішка, собака, папуга, хом'яки, щур і рибки. Він захоплювався риболовлею та відпочинком на природі, любив збиратися з рідними біля вогнища. Мав чудове почуття гумору. Навіть у найважчі часи війни знаходив сили підбадьорювати не лише себе, а й побратимів. Він вірив, що гумор – це також зброя, яка допомагає вистояти», – розповіла мати захисника Лариса.
Віталій захищав Батьківщину в лавах 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» (зараз – штурмовий полк), де обіймав посаду командира відділення мінометного взводу мінометної батареї.
Його псевдо Мітіз походить від слова «метиз» – металевих кріплень, зокрема саморізів, якими Віталій часто користувався, коли працював із гіпсокартоном.
«Рідні та близькі пам’ятають Віталія як відданого сина, люблячого батька та мужнього захисника. Він мав проблеми зі здоров’ям, але добровільно пішов захищати свою Батьківщину. Він до останнього подиху був вірним своєму народові», – сказала мати.
Поховали захисника в Глухові.
Посмертно Віталія Курятника нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися донька, батьки та сестра з племінницею.
