Підполковник Василь Лапчук народився 19 березня 1985 року в селі Пісочна на Львівщині. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та Національний університет оборони України імені Василя Черняховського. Присвятив життя військовій службі.
Був заступником командира у 703-й окремій бригаді підтримки (раніше – 703-й окремий полк оперативного забезпечення). Згодом – заступником командира з морально-психологічного забезпечення у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. В останній місяць служби обіймав посаду старшого офіцера групи психологічного відновлення управління психологічної підтримки персоналу в Оперативному командуванні «Захід».
Мав псевдо Архітектор людських душ, яке йому дали за довіру та ефективність у моральній підтримці підлеглих.
«Василь був справжнім офіцером, любив людей, побратимів. Безмежно любив батьків та дітей, але найбільше – Україну. І за неї віддав життя. Завжди помічав здобутки підлеглих та відзначав їх. Для себе ж найвищою нагородою вважав довіру, честь та повагу. Завжди сповнений нових ідей та ініціатив, енергії для їхнього втілення», – сказала подруга Світлана Андрейчикова.
Василь Лапчук поліг 20 вересня 2024 року в місті Добропілля Донецької області внаслідок ракетного обстрілу. Йому було 39 років.
«Його улюбленою піснею була «Яворина». Слова з неї ми написали у нього на стелі: «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну. Певно, в цьому і є та найважча провина моя», – розповіла сестра Марія.
Захисника нагородили орденом Данила Галицького, нагрудним знаком «Учасник АТО» та «Знак пошани», медалями за 10, 15 і 20 років сумлінної служби, «За жертовність і любов до України», орденом святого великомученика Юрія Переможця та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Поховали Василя в рідному селі.
У нього залишилися батьки, сестра, дружина та троє дітей.
