Сержант Сергій Левченко на псевдо Льова народився 3 листопада 1984 року в селі Чемер на Чернігівщині. Згодом разом із батьками переїхав до Чернігова. У 2003 році закінчив місцеву школу № 5. Працював водієм і будівельником на різних підприємствах міста. Обожнював риболовлю та дуже любив собак.
У перший день повномасштабного вторгнення Сергій добровільно став до лав захисників. Служив старшим техніком 2-ї стрілецької роти 1-го батальйону 119-ї окремої бригади територіальної оборони. Боронив Україну в Чернігівській, Донецькій, Луганській і Сумській областях. У січні 2024-го зазнав поранення на Луганщині. Після лікування повернувся на фронт.
«Він був доброю, надійною та вірною людиною, мав чисту душу та велике серце. Відкритий, щирий, світлий та завжди позитивний. Його поважали за чесність, цінували за відданість і любили за людяність. Сергій обожнював свого сина, постійно підтримував його. Мав багато друзів, але близьких – одиниці, ними були ті, хто з перших днів війни завжди були поруч. Допомагав різним людям. Коли вони нам дзвонили, ми дізналися так багато історій. Заради побратимів він готовий був на все. І для них це велика втрата, як і для нас», – написала сестра Ірина Давиденко.
Сергій Левченко поліг 1 червня 2026 року біля селища Майське Сумської області. Захисникові був 41 рік.
«Мені, як сестрі найкращого брата, хочеться, щоб пам'ятали його та його внесок для нашої держави. Для нас його втрата – гострий біль, постійна туга, яка так тягне, що важко дихати. Наша країна втрачає найкращих… », – додала Ірина.
Сергія нагородили медалями «За оборону України», «За оборону Чернігова», «Ветеран війни – учасник бойових дій».
Поховали захисника на кладовищі «Ялівщина» у Чернігові.
У нього залишилися мама, дружина, син, сестра з родиною та близькі друзі.
