Олександр народився 1 травня 1980 року в селі Полянецьке Подільського району на Одещині. Проживав у місті Балта рідної області. Закінчив Гайворонський машинобудівний коледж, де здобув фах техніка-механіка. Після навчання працював у колгоспі, а згодом вирішив присвятити себе військовій справі. З 2016 року служив у Збройних Силах України. У вільний час любив рибалити і відпочивати на природі.
Під час повномасштабного вторгнення Олександр продовжував боронити рідну країну. Служив у відділенні протитанкових ракетних комплексів взводу вогневої підтримки 4-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Обіймав посаду старшого оператора.
«Він був неймовірним. Навіть у найважчі моменти міг підбадьорити побратимів. Світлішої і добрішої людини я ще не зустрічала у своєму житті. Він так сильно хотів миру, хотів, аби його діти та внуки жили в мирній країні, тому робив усе можливе, щоб наблизити перемогу. На жаль, він так і не побачив свого довгоочікуваного онука… Це дуже велика втрата для нашої родини та для всіх, хто його знав. Побратими досі, згадуючи його, не можуть стримати сліз…», – поділилася невістка Ілона.
Олександра Рибачука нагородили відзнакою «За заслуги», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна у рідному селі.
У нього залишилися дружина, донька, двоє синів, які з перших днів повномасштабної війни боронять Україну, та онук.
